Тут таке... Не дає спати...

Василь Стус у своіх табірних зошитах просив усіх добрих людей не полишати маму його й сестру Марію – помогти ім, підтримати іх у горі... Смерть свою не просив над собою змилуватися.

Й от літня вже Марія мусить втікати з Донецька до Києва, з онучкою, що вагітною втікала, боячись, що дитині гуркіт "Градів" життя поламає ще в лоні... Вона мусить наймати квартиру – всі гроші сплачувати за житло, жити надголодь. Казала мені – наша сім'я завжди голодувала, Вася був такий худий!

І спить зараз Марія на підлозі...

Й от як тут можна спокійно, поговоривши з нею, побачивши цю горду людину, що не скаже, як ій гірко, – як читати оцю бумажку, яку надряпали в киівській меріі. Спілка письменників звернулася в Адміністрацію Президента зі проханням перечитати наново заповіт Василя Стуса й помогти його рідним. Звідти листа направили за належністю – до Віталія Кличка.

А звідти прийшла тупа чиновницька тупого, черствого й байдужого до всіх заповітів писаря писуля.

Ну, чесно – хто це писало? Про "згідно із Законом Українськоі СРСР"... До кінця можна не читать.

Ну, як тут спать?

Подивіться ще раз на цю жінку в "Подорожніх". І кажіть щось!

Я кажу: поки Марія Стус спатиме старістю на долівці хворою спиною – доти ми не повинні спати взагалі.