Настала друга річниця окупації Криму Росією, нагадує в своєму блозі на "Новому часі" російський журналіст Айдер Муждабаєв. За ці два роки українська влада, крім загальних декларацій, не зробила практично нічого. При цьому українське суспільство пройшло шлях до розуміння, що таке для України Крим і хто такі для України кримські татари.

Більшість українців розуміють: кримські татари – люди, які є зараз самою Україною в Криму. Вони першими допомагали оточеним українським солдатам на півострові, першими висловлювали свою думку на пікетах і мітингах, а зараз, наскільки це можливо, – перші чинять опір хвилі репресій, яка навалюється на Крим з дедалі більшою силою.

Підтримка українцями кримських татар, за моїми відчуттями, досягає 90%. Судячи з дзвінків у студію телеканалу ATR, зі звернень і листів, з коментарів на моїй сторінці в Facebook, українці прекрасно розуміють, про що йде мова, і що має зробити держава на захист кримськотатарського народу. Вони прекрасно розуміють, що кримським татарам потрібна національно-територіальна автономія з гарантією додержання їхніх прав надалі: права на свою мову, історію, освіту і збереження природного історичного середовища. Це не щось надзвичайне – це нормальна європейська практика.

Напевно, українська держава мало що може зробити зараз, але не робляться навіть елементарні речі. Нехай прозвучить егоїстично, але, на мою думку, робота телекомпанії ATR, де я є заступником генерального директора, – це стратегічне питання для України і для Криму. У квітні 2015 року президент Петро Порошенко сказав, що мовлення кримськотатарського телеканалу в Україні та Криму – справа честі, і я з ним згоден. Проте, за минулий рік ATR не отримав з боку держави ніякої підтримки, крім ліцензії на мовлення та можливості мовити в соціальних пакетах кабельних мереж. Супутникове мовлення на Крим сплачує сама телекомпанія ATR. Телеканалу-біженцю знову загрожує закриття, але цього разу не в окупованому Криму, а в Києві; не з політичних причин, а з фінансових. Але ж це ключовий елемент інформаційної політики держави щодо Криму. На момент закриття ATR на півострові був найпопулярнішим телеканалом серед кримчан.

Ще один приклад бездіяльності держави – процес декомунізації в Криму, який так і не розпочався. Комітет Верховної Ради рекомендував ухвалити закон про десовєтизацію топонімів на півострові лише після його деокупації. Причому рекомендовано повернути лише 70 кримськотатарських назв, хоча Сталін перейменував 1300. Це плювок у бік кримських татар, чиї назви були стерті. Виходить, Верховна Рада не здатна зробити навіть символічні кроки в бік кримських татар. Адже це нічого не коштує - оновляться лише карти.

Серед інших потреб кримчан, де їм могла б посприяти держава, можна говорити про спеціальні програми для студентів, спрощення вступу в українські виші. Якщо людина змушена була тікати з півострова за політичними мотивами, держава повинна їй якимось чином допомагати. Крім того, важливо будувати на кордоні з Кримом якийсь прототип майбутньої кримськотатарської автономії у вигляді технопарків, хабів, які б обслуговували людей, надавали їм юридичну підтримку тощо.

І найголовніше – в Криму починається масова хвиля репресій проти кримських татар. З часом вона буде тільки посилюватися. Ця репресивна машина по-іншому просто не працює, і задній хід ніколи не дає.

До неї треба бути готовим, треба порушувати це питання у міжнародних організаціях і звертати увагу світової спільноти – починаються етнічні переслідування. Це відображено і в офіційних документах, і в інтерактивних картах з дотримання прав людини, і в заяві Європарламенту, і в доповіді Amnesty International (де йдеться про те, що на перший план репресій в Криму вже давно вийшли переслідування проти кримськотатарського народу).

Потрібно бити у всі дзвони. Не можна доводити до брутальних наслідків, чергового геноциду. Люди, які вважають, що нічого такого не відбувається, або навмисно брешуть, або не знають історію. Якщо в історії були приклади геноцидів, то потрібно дістати з цього науку і не доводити більше до такого. Доказом існування геноциду не повинен стати новий геноцид. Потрібно вибудовувати оборону для людей. Це, на мою думку, одне з основних завдань України на міжнародній арені.