Сьогодні уряд розглядається як основна причина українських проблем. Відставка Кабміну, відповідно, подається як найкращий або найкоротший варіант виходу з політичної кризи.

Навіть якщо відставка відбудеться, ми не наблизимося до позитивного результату, бо ходимо дуже далекими манівцями у пошуках раціонального виходу з нинішнього лабіринту. І мова зовсім не про те, хороший уряд, чи поганий. Про це навряд чи можна сказати абсолютно об'єктивно. Щодо ефективності Кабміну доводиться говорити так само, як і про наполовину повну або напівпорожню склянку.

На зміну відставленому уряду прийде інший, який сформує або нинішнє скликання Верховної Ради, або ж наступне. Не зупинятимусь на питанні про те, у що виллються дочасні парламентські вибори. Тут також існують суттєві розбіжності. Одні кажуть, що це корисна ротація правлячого класу. Інші ж стверджують, що буде колапс, є ризик отримати ще гірший парламент. Поки це лише припущення, і для кожного з них є ціла низка аргументів.

Нинішній уряд звинувачують у корупції. Однак і в цьому питанні маємо важливе але. Корупції більш ніж достатньо і в парламенті, і в оточенні президента, Вона скрізь, на всіх сходинках владної вертикалі і місцевого самоврядування. Чи наблизить відставка уряду нас до вирішення проблеми системної корупції в українській владі?! Відповідь очевидна.

Тож де саме той критичний рубіж, за яким відбудеться перехід української політики у нову якість? Не треба довго думати, аби відповісти, що це дієва боротьба з корупцією. Законодавчі або урядові ініціативи зі зменшення корупційних лазівок приречені на низьку ефективність доти, доки їх можна бути безкарно порушувати. А це вже компетенція суду, а особливо численних слідчих інституцій, наділених антикорупційними функціями. Бо ті можуть відкривати провадження і щодо суддів-корупціонерів. Якщо масштабна антикорупційна кампанія розпочнеться, то судді стануть значно сумліннішими, адже єдина перепона для їхнього покарання - це недоторканість, якої позбавляє Верховна Рада. Хотілося б подивитися на парламент, що блокував би позбавлення імунітету суддів, яким слідчі НАБУ, СБУ чи прокуратура висунули б обґрунтовані звинувачення.

Основні важелі у руках Президента України, який пропонує на посаду або ініціює відставку керівників Генпрокуратури чи Служби безпеки, призначає директора Національного антикорупційного бюро. І мова навіть не про «трьох друзів президента», яких він обіцяв покарати за корупцію. Вернімося до уряду, який звинувачують у корупції. Члени Кабінету міністрів не захищені недорканістю, на відміну від народних депутатів, суддів чи президента. Тож про провал реформ через корупцію логічніше запитати у президента.

Відставка уряду і формування нового, або ж дочасні парламентські вибори, навряд чи суттєво посунуть нас у наступі на корупцію, аж доки вольового рішення не прийме Петро Порошенко. Звідси висновок: якщо й шукати шлях до системних змін у державі через механізм дочасних виборів, то справедливіше ставити питання про президентські.