Наявність суперечностей у позиціях України та Росії на переговорах щодо Донбасу цілком зрозумілі, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" політолог Олексій Гарань. Перед цими країнами стоять різні завдання: Україна прагне врегулювати конфлікт, а Росія – закінчити його на своїх умовах, залишивши за собою всі важелі впливу на регіон.

Так що суперечності між українською і російською стороною мене не дивують, чого не скажеш про останні заяви міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра. Раніше він заявив, що вибори на Донбасі мають відбутися у першій половині 2016 року.

Зараз уже початок березня, а в нас не те, щоб не почалася підготовка до виборів – навіть елементарного перемир'я немає. Як він хоче провести вибори до середини року, якщо тривають перестрілки, обмін полоненими не відбувається, а Росія не збирається скорочувати свою присутність на окупованій частині сходу України? Це суперечить здоровому глуздові. Тепер же, після вчорашньої, 3 березня, зустрічі "нормандської четвірки" в Парижі, він каже, що розчарований її результатами, і відкладати проведення виборів на Донбасі не можна. За ним повторює голова МЗС Франції Жан-Марк Еро: вибори на сході України повинні пройти до кінця липня 2016 року.

Подібними заявами німецький дипломат лише заганяє себе в кут: він робить заяви, які неможливо виконати. І це контрастує з достатньо прагматичною позицією західних партнерів щодо негайного закріплення "особливого статусу" окупованого Донбасу в Конституції України (під час останнього приїзду європейських міністрів в Україну це питання не порушували – НЧ). Тут західні партнери зрозуміли нашу позицію, але замість цього почалися розмови про вибори.

Очевидно, що говорити про вибори неможливо, якщо для них не створено базових умов. Як можна проводити вибори на окупованій території? Адже вони не будуть вільними.Чи на Заході хочуть провести вибори лише для того, щоб поставити галочку? Позиція Німеччини і Франції, як на мене, не дуже конструктивна. Це схоже на прийняття умов Путіна, який окупував частину українських земель, а тепер пропонує провести на них вибори.

Коли я спілкуюся із західними експертами, то часто наводжу в приклад історичні аналогії. Наприклад, коли Сталін окупував країни Балтії, він провів там вибори. В результаті литовці, латвійці та естонці майже "одноголосно проголосували за вступ у Радянський Союз". У цих країнах була встановлена диктатура, а еліту нації депортували в Сибір. Як можна провести вільні вибори на окупованій території?

Позиція України в цій ситуації, на мій погляд, абсолютно аргументована і виправдана, але чи прислухаються до цього наші західні партнери? Це велике питання. Адже дуже важливо, щоб наші друзі не переклали на нас відповідальність за відсутність просування в мінському процесі.