З року в рік українці споживають все більше лікарських препаратів. Така тенденція зумовлена як низьким рівнем життя, так і поганою екологією. Фахівці стверджують, що лише у січні-березні 2013 року продаж ліків зріс на 22%. Загалом пересічний українець витрачає на медичні препарати близько 650 гривень на рік. От і виходить, що фармацевтична галузь – одна із найприбутковіших та постійно актуальних.

Саме тому в Україні в цьому напрямі все так би мовити «схоплено» – на людських хворобах наближені до чинної влади компанії заробляють мільярдні статки фактично на рівному місці. Поясню як саме.

Так, якщо поглянути на структуру фармацевтичного ринку, то виходить, що третина всіх препаратів – іноземного виробництва. Подібна ситуація у більшості випадків зумовлена тим, що аналогів іноземним препаратам вітчизняного виробництва фактично не існує у природі. Саме з цієї причини і відбуваються зловживання, які вже давно мають системний характер, а саме – безпідставне завищення цін у кілька разів. При чому ліки за захмарними цінами надходять у продаж не лише для пересічних споживачів, а й закуповуються державним коштом.

Сама схема заробітку виглядає наступним чином. Насправді фізично лікарські препарати потрапляють до України досить банальним та швидким способом – зазвичай їх перевозять фури. Проте за цей час на папері ці ж самі ліки здійснюють мало не кругосвітню подорож – спершу вони нібито потрапляють на Кіпр, потім на Британські Віргінські острови і лише після цього, подорожчавши утричі, реалізуються в Україні.

Наведу приклад. Всім відомий препарат «Но-шпа» в Україні продається на 66% дорожче, ніж у тій самій Болгарії чи Молдові. «Спазмалгон» та «КетаноЛ» – на 90% дорожче. А ліки для хворих на діабет – «Амарил» – взагалі б'ють усі можливі рекорди – їхня ціна в Україні більша за реальну в 4,5 рази. Тобто якщо в Молдові цей препарат у перерахунку на гривню коштує 31 гривню, то в Україні його вартість – 162 гривні. В середньому ж ціни на імпортні ліки завищені на 40%. Чому так – ніхто пояснити не може.

Тим не менше, складається стійке враження, що така ситуація вигідна саме державним органам. Оскільки держструктури, чітко знаючи про існування вище названої проблеми, жодним чином не контролюють ціноутворення на фармацевтичному ринку та самі ж закуповують ліки за завищеними цінами.

Тим часом заручниками даної ситуації стали пересічні українці, які змушені купували вкрай необхідні ліки утридорога. Якщо ж цього додати ще й те, що згідно статистики останнім часом частка вітчизняних засобів на фармацевтичному ринку постійно скорочується – з 39% у 2005 році до 26,5% у 2011 році – вже за кілька років хворіти стане неприпустимо дорого.

Павло ПЕТРЕНКО