Знаєте, що найгірше у цій львівській ситуації із ЛГБТ? Та те, що з неї міг бути лише негативний вихід. Що, власне, і сталося.

Причому, я так підозрюю, що усвідомлювали це всі учасники дійства - і одна сторона, і інша. Не усвідомлювали лише одного. Того, що за наслідки доведеться відповідати усім. А наслідки можуть бути... Різними вони можуть бути. Наприклад, такими, як негативний для України результат референдуму в Нідерландах. Не треба ж проводити ниточку від особливого статусу геїв в цій країні, "звірячого побиття" їх же в Україні - і майбутнім голосуванням? І це лише один із можливих варіантів...

Причому в самому факті боротьби геїв за свої права я не бачу нічого страшного. (Чи підтримаю я цю боротьбу - це інше питання, але якщо хочуть боротися, то хай боряться. Їх право.) Страшне може бути в іншому. Думаю, ні для кого не секрет, що реакція на їх заходи по всій Україні буде приблизно однаковою - а у Львові ще й гострішою. В силу більшої релігійності, більшої консервативності ітд. Ну от. А тепер уявіть собі - подібні акції по всіх регіонах. Реакція на них. Заворушення - які уміло кимось скеровуються. А далі один крок до бунту і безвладдя. Ми це не так давно проходили на іншій ідеологічній платформі у кількох регіонах. Мало?

Є така країна - Іспанія. До 30-х років минулого століття вона була дуже відсталою і забитою - ну прямо як Україна. Не зовсім, але схожість серйозна. І от - революція. Скинули короля. Республіка. Причому ліва. А часом ультраліва (з комуністами і анархістами). Колись у нашій історіографії вважалося, що це був величезний плюс. Потім точка зору змінилася на мінус. А правда в тому, що ліваки в Іспанії досягли певних успіхів.Успіхів у "розкріпаченні" суспільства, у його модернізації і осучасненні. Це і права жінок, і все інше. Це був безперечний плюс і прогрес для тієї відсталої країни. Але!

При всьому цьому ліваки загралися до такої міри, що довели країну до війни. Це факт. Повстання націоналістів було лише реакцією на те, що країна ішла на дно. А головною причиною війни стала діяльність влади - яка не розрахувала сил у не готовому до занадто різких змін суспільстві. Простіше кажучи - взяла дикунів і почала вчити їх комп'ютерній грамоті. Звісно що це нікому не сподобалося. Тому довелося заганяти до раю палицями. А це викликало відповідну реакцію у вигляді повстання і війни.

І лише упертість Франко - тут треба віддати йому належне - зуміла втримати Іспанію як суб'єкта геополітики, не перетворивши її на сировинний придаток країні Вісі. І Гітлер, і Муссоліні цілком реально цього прагнули і до цього йшли. Франко викрутився. Та навіть і при цьому Іспанія після трирічної війни вигрібала до нормального життя дуже довго. А все через те, що дехто вирішив прискорити процес так, як йому цього забажалося. І нібито й на благо - повторюся, багато чого із республіканських ідей і зараз функціонує в Іспанії. Але замість того, аби зупинитися на відокремленні церкви від держави - почали громити церкви і убивати священників. (Думаєте, тільки в СРСР таке було? Ага.) Це лише один із прикладів.

То я до чого веду. Формулу "Благімі намєрєніямі..." ніхто не відміняв. І треба прораховувати наслідки своїх дій на трохи уперед. Ну ок, поборетеся ви за свої права. Добре, молодці. Доборетеся до того, що в країні наступить хаос і анархія. А це ж просто мрія для одного сусіднього Хуйла. І тут оп-па - а Україна вже не Україна, а УРСР. Частина Тайожного Союзу. Як думаєте, легше в такій країні буде жити геям, ніж зараз? Я чомусь думаю, що якраз навпаки - гірше. А задумувалось все ж для полегшення життя.

Ще один, значно ближчий приклад. Розказували мені якось на відпочинку білоруси, сімейна пара, що у них в першій половині 90-х була серйозна білорусизація. Дружина тоді в ПТУ навчалася - то у них все там переводилося на білоруську мало не в 24 години. У нас про таке навіть не мріяли в ті роки. А у них - будь ласка, реальність. Клас? Клас. Але. Суспільство не готове. Сире. Совкове. І тут приходить чорт у синіх галіфе і з картоплиною і каже - все буде, як раніше.

І все стало, як раніше. І досьогодні є, як раніше. І в ПТУ викладають російською. А тепер порівняйте з нинішньою Україною. І подивіться з висоти 2016-го - та навіть і 2012-го, - хто ж таки стратегічно виграв тоді, в 90-і? Хоч, скоріш за все, і не бажаючи того :-)

Ви назвете цю логіку - "не на часі". Ок. Але про декомунізацію давайте не будемо. Вона, як показали події, якраз на часі. Бо навіть у Запоріжжі - найватнішому після Донбасу регіоні України - ніяких акцій протесту не відбулося. І не могло відбутися, бо люди вже не чіпляються у основній своїй масі за комуноїдних істуканів. Більшості по барабану - але уже це не негатив.

А я про те, що декомунізація не викличе ніякого спротиву - казав півтора роки тому. Як бачите, виявився правим. А от зараз я не впевнений, що масові сутички ЛГБТшників і "правих" (беру в лапки, бо хтозна, хто ховатиметься під цими масками і лозунгами; багато кому вигідно буде закосити під них) - не призведуть ні до чого серйозного. В 2014-му теж із захоплень адмінбудівель на Донбасі сміялися. Аж доки не довелося сміятися на кутні.

Звісно, тактика "нас ображають" - вона має право на життя, вона реальна, дієва і перевірена часом. Але можна загратися так, що буде як в тому анекдоті про чоловіка-підкаблучника: "Шкодуєш? - Не можна шкодувати".

Наостанок скажу дурну, можливо, фразу - але. Суспільство не можна підігнати по шкалі прогресу і розвитку. В Африку он принесли цифрові технології, такі, як в Європі - але вони все одно продовжують срати на пляжах. (В прямому смислі слова "срати".) І українці - скільки тут смартфонів не продавалося - а як кидали бички під ноги, так і кидають. Може, спочатку треба дочекатися (або й підготувати) того, щоб суспільство дійшло до певного рівня? Звісно, не без провокацій - від цього нікуди не дінешся (і це не тільки геїв стосується). Але - давайте не перегравати. Бо може виявитися так, що грати уже ніде. І граємо не ми, а нас.