В альпінізмі існує поняття «зони смерті» або «вертикальної межі»: на висоті понад 7 км людський організм піддається впливові настільки ворожих погодних умов (наприклад, кисень розтрачується швидше, аніж поповнюється через дихання), що кожна хвилина після певного моменту збільшує шанси верхолаза назавжди залишитись в піднебессі. З фатальними наслідками зіштовхуються як треновані професіонали, так і туристи, що піддались необґрунтованим амбіціям. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише  експерт Національного інституту стратегічних досліджень Іван Валюшко.

Енергійно вставши з колін, Росія заграбастала український Крим і на адреналіні простягла руки до Донбасу, застосувавши солдат і принцип «их там нет». Такий ривок не міг не позначитись на акліматизації російського суспільно-державного організму: витрати на анексовану і окуповані території потрошку висушують Стабфонд РФ, а ворожість зовнішнього середовища проявилася у секторальних та персональних міжнародних санкціях, падінні вартості енергоносіїв та фінансовій кризі.

Висотна хвороба має й індивідуальні прояви: хтось починає кашляти, а в декого пухне мозок і він галюцинує. Росія, зокрема, почала давити угорських гусей і палити голландський сир - явно неадекватна поведінка, характерна для кисневого голодування.

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про підтримку «суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності» України. За резолюцію проголосували 100 зі 193 держав, 11 запротестували, 58 вирішили почекати, а 24 взагалі «прогуляли» засідання, що є доволі дивною опцією. 100 - це непогано, але й 82 - не мало, бо це саме та аудиторія, котра або примкне до нас, або плюне на долю України. Можна було б сказати, що у той список увійшли лише геополітичні карлики і сателіти, але серед них Китай, Ізраїль, Індія і всі держави СНД, крім Азербайджану і Молдови. Добре, що подібні резолюції Генасамблеї ООН мають рекомендаційний характер - не так гірко відчувається вселенська байдужість.

І от через два роки після даного голосування кандидат у президенти США Дональд Трамп говорить, що ніхто не бореться за Україну, окрім неї самої. Ці слова звучать особливо витверезливо, враховуючи репутацію оратора і його попередні висловлювання на українську тему. Попри британські Saxon, американські HUMVEE, канадські мобільні госпіталі та інші вияви підтримки, офіційно Україна залишається сам на сам і з агресією, і окупацією. Слова про «український форпост у західному протистоянні російському впливу» залишаються лише словами. Насправді, після офензиви Росії в Сирії, нашестя біженців у Європу і культивування культури ненависті в до цього такому толерантному європейському середовищі стає зрозуміло, що гібридна війна в різному температурному діапазоні відбувається не тільки в Донбасі і далека від свого завершення.

Поблизу вершини Евересту (на позначці в 8500 м) з 1996 року лежить труп альпініста в зелених черевиках. Імовірно, це один з учасників трагічної індійської експедиції. Загалом, гора забрала життя понад двох сотень скелелазів, значна частина з яких досі залишається там через технічні складнощі евакуації тіл, однак саме цей нещасливець удостоївся сумнівної честі бути своєрідним альпіністським мемом - його тіло є відміткою на місцевості і слугує орієнтиром досягнення 8,5 км.

У 2006 році британський вчитель математики Девід Шарп, взутий у черевики зеленого кольору, загинув на вершині зокрема й через те, що інші альпіністи або сплутали його з вже легендарними «зеленими черевиками», або зупинялися і ділились киснем, проте витрачати час і зусилля на його порятунок не стали.

Вважаючи російську агресію щодо України чимось звичайним і буденним, світ обмежується в гіршому випадку глибокою стурбованістю та справедливим обуренням, а в кращому - фрагментарними діями. Фрагментарними, бо незважаючи на офіційну позицію Польщі і Франції, польське видавництво друкує атлас світу, де Крим не наш, а мер французької Ніцци приймає делегацію з Ялти і планує візит у відповідь. При немічному і кволому реагуванні на ситуацію, Росія поступово звикне до санкцій, «акліматизується», але її манія підкорення вершин лише посилиться, як бажання «человека, неудовлетворенного желудочно» у братів Стругацьких.

Один з учасників того ж нещасного сходження на Еверест у 1996 році, Бек Везерс, самотужки спустився до базового табору і зумів вижити, хоча всі вважали його становище безнадійним. Власним прикладом він довів, що навіть із «зони смерті» можна вирватись живим. В цьому екскурсі в екстремальну історію 20-річної давнини є два моральних висновки: 1) переоцінка власних сил і недооцінка ворожості середовища призводить до загроз і трагедій; 2) приблизно тим самим обертається байдужість тих, хто здатен допомогти, але не робить цього з різних причин.

Хочеться вірити в кращий кінець, але варіантів небагато: 1) Росія уособить собою «зелені черевики», 2) Україна або сама дістанеться умовної зони, де надання їй допомоги буде закономірним (реформи, панове, реформи), або стане «Шарпом», якому дозволили загинути.