Хотілося б, аби хоч скандал з панамським офшором підштовхнув до таких змін, які дозволять громадянам не ховати зароблене майно від українських репресивних органів. Маразматична ж ситуація, коли заможна людина не може без значних репутаційних або фінансових втрат легально віддати в управління власний бізнес. Самі ж долучилися до створення системи, що репресує будь-яку успішну економічну діяльність, і самі ж потім від неї страждають. Можна гарантувати, що якби Порошенко просто з бюджету вкрав і через водія перевів у готівку, то ніяких би проблем сьогодні не мав і всі – від прокуратури до розслідувачів – безсило б розвели руками. Або якби троюрідну тітку завів у схему перепродажу газу і відкати складав у банківському сейфі, то навіть ніхто і намагався би претензії висувати. Але легальна велика прибуткова корпорація – страшна провина перед громадскістю і податковою.

Парадокс української політичної системи в тому, що офіційне багатство в ній вважається страшною єрессю, але зайти на її вершину без великих грошей взагалі не реально. Тому всі без винятку президенти, прем'єр-міністри і ті, хто номінувався на ці посади, завжди були людьми з великими особистими статками. От тільки часто походження цих статнків вони не могли пристойно пояснити в принципі, оскільки бізнесом не займалися. Навіть ті що займалися, воліли за краще офіційно бізнес припинити, хоч це на вартості одягу і кількості білбордів чомусь не позначалося. Таке лукавство всіх, в першу чергу – виборця, загалом задовольняє.

І лише зараз ми отримали ситуацію, коли офіційне багатство президента ввійшло в суперечність з усталеними політичними традиціями. І тут ми опиняємося на роздоріжжі. Або вся система перебудується таким чином, щоб стати сприятливою до заробляння, збереження майна, легальної і підконтрольної суспільству трансформації багатства в політичний вплив. Або всі і далі будуть продовжувати робити вигляд, що гроші і політика не мають нічого спільного, а фінансування політики буде залишатися тіньовим і непрозорим процесом, аби не дратувати патерналіські та "совкові" інстинкти частини виборців.

У будь-якому випадку Петро Порошенко все одно приречений бути жертвою цих процесів, просто тому що він легальний власник великого бізнесу, що став президентом на зламі парадигми існування держави.

І ще одне: звичка українських чиновників і бізнесменів користуватися тими ж радниками, каналами, способами і фірмами, якими користуються резиденти з Російської Федерації, робить вразливим – можна "попасти під роздачу", коли зливають інформацію або самі росіяни, або їх конкуренти. От такий непрямий наслідок комплексу меншовартості.