Для того, щоб зрозуміти стан суспільства, треба придивитися до громадської реакції на гучні скандали, які час від часу виникають у кожній державі.

Радянський народ вирізнявся вимушено-покірною підтримкою вождя і обраного ним курсу. А також анекдотами про владу, в яких він алегорично висловлював своє розуміння радянської реальності.

«У кімнату, в якій іде нарада ставки Гітлера, входить Штірліц. Обходить стіл, дістає з кишені у Гітлера ключ, відкриває сейф, перебирає папери і секретні документи, фотографує те, що здається йому важливим, на інших паперах пише матюк із трьох букв і, закривши сейф і поклавши ключ назад фюреру в кишеню, виходить за двері. Серед присутніх шок, сум'яття, німа сцена. І тут Гітлер вибухає криком: «Що це таке, я вас питаю? Хто це?» «А. Це Штірліц - радянський шпигун. Не звертайте уваги, мій фюрер», - першим оговтується Мюллер. «А чому ж ви його не заарештуєте?» - дивується Гітлер. «А толку? Адже все одно відбрешеться».

Ось коротко переказ тієї суспільної дискусії, яка розгорілася в Україні відразу після оприлюднення матеріалів розслідування PanamaPapers. Коли одні наші співгромадяни наполягали, що наявність офшору у президента - неприпустима, інші заперечували: «А що, ви не знали про те, що він бізнесмен? Ви що не розумієте, що весь бізнес у країні ведеться виключно через офшори?» Тобто не ми такі - життя таке і толку обурюватися.

Фінансові експерти сперечалися про те, чи є в діях президента склад злочину. А ті, хто нічого не розуміє в схемах ухилення від оподаткування, почали міркувати: морально чи не морально було з боку журналістів-розслідувачів нагадати українцям, що час створення офшорної фірми, зареєстрованої на ім'я президента, припадає на трагічні події поразки української армії під Іловайськом. Чи не є маніпуляцією пустити «лінію загибелі українців під Іловайськом» паралельно з сюжетом про офшори українського Президента? «Іловайськ - це просто так збіглося», - переконували захисники президента. «Ви ж не думаєте, що така людина, як Петро Порошенко, особисто оформляє папірці і бігає по кабінетах за довідками? До чого тут Іловайськ?»

А й справді. Іловайськ тієї офшорної бізнес-реальності, в якій Україна перебуває всі роки своєї незалежності, абсолютно не стосується. Він проходить паралельною лінією з політичними розбірками, скандалами, проплаченими мітингами, псевдомайданами і розмовними політ-шоу. Війна взагалі присутня десь на периферії свідомості як суспільства, так і влади і ніколи не перетинається з тим, що ми звикли вважати «реальним життям». Вона є, але до «реальності», дбайливо сконструйованої для нас політтехнологами, не має жодногостосунку.

Перше, що відкриває нам журналістське розслідування, - це той жахливих всепоглинаючий зв'язок, який склався в тиші офшорів зі структурами і фінансами країни-агресора. У суперечці загубилася істина. Суспільству не вдалося скласти пазл, щоб побачити картину повністю.

Крім офшору президента, дбайливо захованого у тому ж панамському смітнику, що і офшорні фірми Володимира Путіна, в розслідуванні показана бізнес-історія відносин сьогоднішнього глави Нацбанку з російським ВТБ-банком, що належить державі Росія. У грудні 2014 року ВТБ отримав від українського Нацбанку рефінансування на суму понад 150 млн грн. з формулюванням: «У нас немає російських банків. У нас українські банки з російським капіталом». Примітна історія з подвійним громадянством одеського мера, яке неможливо довести, бо на український запит російські паспортні столи відповіді не дадуть. Або бізнес з дочірнім підприємством «Газпрому», який веде найближчий соратник чинного Президента України, про який писала англійська газета Guardian і який теж навряд чи буде розслідуваний.

До теплих офшорних російсько-українських відносин Іловайськ, окупація Криму, бійня на Донбасі не маютьжодного стосунку. Це два паралельних процеси, де фінансовий прибуток ніколи не перетинається з патріотичною позицією і любов'ю до України. Суспільство добре поінформоване і про цей бік української реальності, але вважає за краще говорити про неї алегорично - без імен і конкретних фактів.

На тлі скандалу, що вибухнув, ми бачимо, що тема війни є для українців другорядною. Вона не мірило взаємин у суспільстві і не основа моральних вимог до влади. Військова агресія Росії необхідна для того, щоб пояснити економічні труднощі, зволікання у реформах, відсутність реальних змін. Але вона не є тією безапеляційною реальністю, навколо якої Україна вибудовує свою національну політику, стратегію виживання, програму реформації тощо.

Війною в нашій країні можна пояснити, чому не варто розпалювати скандал навколо президента. Але до неї не можна апелювати, вимагаючи від президента чіткої прозорої політики, озвучених принципів і неухильного дотримання кодексу поведінки, який личить керівнику країни, що веде війну з агресором.

У крику і взаємних звинуваченнях в роботі на ворога українські коментатори абсолютно забули про бізнес-зв'язки з ворогом, які ховають від нас офшори. За взаємними звинуваченнями суспільства, що розділилося по «лінії Іловайська», яке так вміло зрежисовано владою, загубилися два дуже важливих моменти.

По-перше, стало абсолютно зрозуміло, що у суспільства немає жодних механізмів, що дозволяють компетентно, а головне, офіційно розслідувати документи і винести однозначне легітимне рішення про наявність складу злочину в діях президента і його оточення. В країні немає жодного інституту, якому б довіряло суспільство і результатів розслідування якого зараз би чекало, замість того, щоб тонути в «думках» і «логічних ланцюжках».Це породжує ситуацію, коли громадська думка складається на основі віри-невіри, симпатій- антипатій, а не правових норм або норм моралі. Країна, в якій вердикт приймається на площах підняттям рук або в соціальних мережах за допомогою лайків, приречена раз по раз жити в штучно сконструйованій реальності, відчуваючи шок. Вона не здатна перейти від державного курсу «від кризи до кризи», до стратегії «від перемоги до перемоги». Потрібні інститути, які стоять вище будь-яких персон і груп.

По-друге, раз в країні не існує інститутів, які могли б прийняти рішення і покласти відповідальність за їхнє виконання на президента - це означає, що за все, що відбувається,відповідальність несе саме він. І якщо для президента утомливий подібний «розподіл влади», то його обов'язок - подбати про створення інститутів і делегування повноважень.

Українське суспільство, безумовно, вже не радянське. Воно більше не використовує гумор як спосіб зізнатися собі в тому, що насправді являє собою влада, вождь і обраний ним курс. За ті кілька діб, поки тривав скандал, ніхто з людей, які поставилися до пояснення Петра Порошенка з недовірою, не спробував посміятися. Але вони розділилося на борців і оборонців влади, замість того, щоб об'єднатися в співтовариство охоронців суспільно значущих принципів.

Що було б з президентом США Бушем-молодшим, якби зараз розкрилися документи, що розповідають нам про те, що під час трагедії 11 вересня він оформляв офшор? Яка була б реакція американського суспільства? Жартувало б воно? Обурювалось б: «А навіщо ви приплели сюди вежі-близнюки»? Або вибухнуло б таким скандалом, що всі правлячі кола змушені були б терміново приймати рішення і вживати заходів, які задовольнили б американців?
Президент Порошенко вже пообіцяв, що «він буде рішуче боротися з офшорами». Це підноситься як «очевидна перемога громадянського суспільства». Адже українське суспільство поки що не бажає поєднувати паралельні реальності, в яких воно звикло жити, тому не вміє відрізняти обіцянки рішучих дій від дій і рішень, які повинні слідувати за президентськими обіцянками.