Серія землетрусів почала руйнувати острів Кюсю в Японії з ранкового поштовху 14 квітня магнітудою 6,2 о 9:26. Наступні дні поштовхи продовжувалися, найпотужніший, з магнітудою 7,1 стався 15 квітня о першій годині ночі. Вже п'ятий день ґрунт у провінції Кумамотозагрозливо рухається під ногами місцевих мешканців, рятувальників та волонтерів. Стихія вже забрала життя понад 40 осіб, зруйнувалабільше 400 осель, пошкодила або частково зруйнувала близько 1700 будівель. Понад 90 осіб зазнали поранення. Більше 100 тисяч осіб змушені евакуюватися - ризик повторних руйнівних поштовхів є значним і непередбачуваним. Поштовхи продовжуються і сьогодні - люди не можуть повернутися до своїх пошкоджених осель, а рятувальники - розпочати повноцінні відновлювальні роботи.+

Цей трагічний привід змушує нас згадати про деякі базові речі з теорії безпеки.

По-перше, про те, що катастрофи - зокрема, природні - є неминучими. Землетруси відносяться до того типу явищ, які ми не можемо передбачити ні зажодним з важливих параметрів на необхідному рівні точності, коректності, корисності і застосовності прогнозу. За апріорної недосконалості прогнозу, наші інженерні методи захисту від землетрусів апріорі є недосконалими і недостатніми, а жертви і втрати - невідворотними.

Ми не можемо побудувати комплекс абсолютно сейсмостійких інженерних споруд, об'єднаних невразливою інфраструктурою у безпечному локальному середовищі по відношенню до будь-якого теоретично можливого сейсмічного впливу. Ставити таку задачу - безглуздо витрачати ресурси. Ми можемо будувати відносно стійки - по відношенню до середніх навантажень в даному місці - споруди, прив'язані до стійкості середовища. І вибудовувати навколо них стійку інфраструктуру. Ця задача поступово вирішується. Саме тому сьогодні в Кумамото нові хмарочоси (поки що) встояли, як поодинокі монументи інженерному мистецтву, а старі будинки і інфраструктура - зруйнувалися.

Скільки протримається наш захист залежить від того, на які витрати ми готові піти заради убезпечення себе від примарної ймовірності надзвичайно потужної (або повторюваної) катастрофи, відхронічно недооціненої впертості природи. А катастрофи трапляються частіше, ніж ми вважаємо. Практика показує, що наша здатність і готовність захищатися суттєво обмежена, і тому жертви неминучі.

Однак, саме тут виникає важливе «по-друге». Рівень і розподіл жертв і матеріальних втрат, як показує статистика, залежить не лише від інженерних засобів, так званих структурних методів, але й - не менш як наполовину - від методів управління ризиками і рівня сприйняття загроз суспільством. Тобто, від прийнятих практик містобудування та землекористування, впроваджених та дотримуваних стандартів якості навколишнього середовища, сталихпатернів групової поведінки, соціальних комунікацій та здатності до самоорганізації.

Саме це є причиною настільки драматичної різниці жертв, що спостерігається між організованими і дезорганізованими суспільствами.Між модернізованими суспільствами з розвиненими соціальними комунікаціями, наукою, освітою і культурою, та суспільствами архаїчними, які сліпо запозичують технології і копіюють чужі зразки. Різниця є кричущою навіть за умов рівного доступу до інженерних технологій. Бо, на відміну від технологій, науку і культуру - їхній рушій - не можна купити. Технології самі по собі не забезпечують від втрат. Лише породжуютьтимчасове відчуття хибної безпеки - до першого справжнього виклику.

Наприклад, дуже яскравою є різниця жертв сейсмічних впливів в Японії 2011 (11 березня, магнітуда 9,1) та 2016 (нинішнього, магнітуда 7,1), та на Гаїті 2010 (12 січня, магнітуда 7,1). В порівнянні з землетрусом на Гаїті, японська катастрофа в 2011, яка призвела до аварії на Фукусімі, була в 100 разів потужніша, але призвела до в 14,5 разів меншої кількості жертв. При приблизно однакових за інтенсивністю впливах сьогоднішній землетрус в Кумамото призвів до жертв в 5,5 тисяч разів менше, ніж землетрус в Гаїті 2010. Різниця втрат становить більш як 7 разів, а середня різниця по сторічному періоду спостережень між регіонами становить 17,5 разів. Це - страшна ціна різної інституційної соціальної культури і застосування сталих методів управління ризиками.

Наприклад, відтворюючи усталені моделі соціальної поведінки, японці дотримуються правил, закріплених під час навчань, сумлінно виконують евакуаційні плани, допомагають один одному, терпляче стоять в чергах за водою за їжею, забезпечують і підтримують діяльність рятувальників. У поєднанні з сучасними методами управління ризиками на рівні державного управління, це - рятує життя. Що і відображає статистика.

Немає сенсу ідеалізувати японців, але масових явищ мародерства і соціального хаосу, які ми спостерігали на Гаїті протягом цілого року після землетрусу, в Японії немає. За повідомленнями Національної поліції, в період з 14 до 17 квітня в межах зони евакуації міста Кумамото було зафіксовано 110 викликів правоохоронців, з них 20 були пов'язані з вандалізмом по відношенню до торгових автоматів та покинутих барів. Власне, це все: вже наступної доби такого роду незаконні акти не фіксувалися.

Тому, висловлюючи співчуття сьогодні близькому японському народу, я впевнений, що японці впораються з наслідками стихії. У японського суспільства досить для цього мужності, знань, навичок і культури.