До Верховної Ради внесено два законопроекти, що дозволяють призначити на посаду генпрокурора людину без стажу роботи в системі прокуратури, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" політолог Петро Олещук. Очевидно, що подібні ініціативи подаються не просто так, а під конкретних людей. Поряд із найбільш обговорюваним кандидатом на посаду генпрокурора, головою фракції "Блоку Петра Порошенка" Юрієм Луценком, називають також кандидатуру Павла Жебрівського, керівника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.

Стоїть завдання призначити на цю посаду людину, якій президент буде цілком довіряти. Таких людей не так уже й багато: в Петра Порошенка досить коротка лава запасних. Обидва згаданих кандидата є досить наближеними до Порошенка. Того ж Жебрівського встигли призначити на кілька відповідальних посад. Значить, президент йому довіряє. Думаю, він розглядається як можлива заміна на той випадок, якщо з Луценком щось піде не так.

Залишилося вирішити питання, як подати це рішення. У західних партнерів України є певні вимоги до проведення змін і реформ у правоохоронній системі. Їх потрібно буде переконати, що Луценко дійсно є оптимальною кандидатурою для реформування прокуратури. Ймовірно, зроблять акцент на його досвіді роботи у правоохоронній системі (був главою МВС) і той факт, що він став жертвою судової та прокурорської несправедливості (у 2012 році засуджений до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна; рішення суду було визнано ЄСПЛ незаконним і політично мотивованим). Відповідно, він повинен бути мотивованим змінити систему.

Однією з головних причин призначення Луценка головою Генпрокуратури позиціонують його відстороненість від цієї системи. Там він ніколи не працював. Це цілком резонно: виходець із нинішньої прокурорської системи, напевно, не зміг би щось реформувати в ній. Система підгнила настільки, що призначати досвідчених прокурорів для впровадження змін не можна. Тим не менш, існує інша проблема: Луценко вже працював у схожій іпостасі – міністром внутрішніх справ. Якимись особливими реформами на цій посаді він не запам'ятався, швидше, своєю скандальною поведінкою.

Луценко, на мій погляд, досить швидко зрідниться з прокурорською системою та буде виконувати функції публічного адвоката прокуратури. Стане розповідати, яку важливу роботу робить Генпрокуратура, захищати прокурорів від нападок і так далі.

Голова БПП нарікає на те, що підтриманий профільним комітетом Верховної Ради законопроект дозволяє йому стати генеральним прокурором, але не дає можливості набрати до себе в команду "таких же людей не з системи". Однак на цьому проблеми з майбутніми повноваженнями потенційного генпрокурора не закінчуються. 26 квітня має відбутися Всеукраїнська конференція працівників прокуратури, яка завершить процес імплементації закону про прокуратуру. Зокрема, ця конференція повинна дати старт створенню так званого прокурорського самоврядування: формування таких органів, як Рада прокурорів та Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокуратури. На ці органи будуть перекладені повноваження щодо кадрових рішень у відомстві. Таким чином, буде усунутий радянський вертикальний принцип призначення людей.

Теоретично це повинно забезпечити незалежність прокуратури, однак, також істотно знизить уплив майбутнього генпрокурора на кадрову політику дорученого йому відомства. Таким чином, кого б не призначили очільником ГПУ, його повноваження і можливості будуть набагато меншими, ніж у попередника. Кадрову політику він визначати не зможе – якими би щирими намірами він не керувався.

Це серйозна проблема. Раніше вносили законопроекти, які пропонували на деякий час передати українську прокуратуру під зовнішнє управління шляхом формування тієї самої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії із представників країн ЄС та США і відстрочити введення прокурорського самоврядування, щоб створити механізм реформування цієї системи. Тим не менш, цю ініціативу поки не прийняли. Якщо нічого не зміниться, згадану комісію сформують люди, призначені екс-генпрокурором Віктором Шокіним, а новий голова ГПУ буде змушений працювати зі старими кадрами. Все, що йому залишиться, – бути публічним піарником дорученого відомства і "смотрящим" від президента. Що ж, з цією роллю найкраще впорається, напевно, Луценко.