Падіння довіри людей до влади – це не процес, а результат. Результат того, що попри обіцянки більшості політиків, громадяни за два роки роботи "нової влади" так і не побачили головного – що нова влада відрізняється від своїх "попередників" не лише гаслами, але передовсім діями. Люди не відчули змін.

Два тижні тому країна отримала новий (вже третій після Революції гідності) уряд і переформатовану більшість у парламенті. У формальній, дотушкованій слухняними депутатами коаліції, залишилось дві найбільші фракції, які для протягування рішень заручилися підтримкою контрольованих олігархами парламентських груп "Відродження" та "Воля народу", у складі яких є чимало депутатів-вихідців із "Парії регіонів". По "інший бік барикад" залишилися демократичні опозиційні сили – серед яких наше депутатське об'єднання "Народний контроль", фракції "Батьківщини", "Самопомочі", "Радикальної партії", а також представники партії "Свобода".

Об'єднавши звернення, які надходять на нашу гарячу лінію "Народного контролю", ми із колегами сформували п'ять головних завдань, які мали би згуртувати всіх для роботи на результат:

1) Проведення аудиту діяльності уряду Яценюка. Замість думати про скорочення складу інспекторів ДФІ, новий премʼєр має забути про всі пункти "договорняків", про "індульгенцію", виписану Яценюкові одночасно із його відставкою, та провести ретельну перевірку роботи попереднього Кабміну: з'ясувати, хто причетний до корупційних схем на держпідприємствах, у результаті яких зникло майже 8 млрд гривень, про що ще торік заявив екс-глава ДФІ Гордієнко, розслідувати й інші урядові афери, про які разом із колегами неодноразово повідомляли через свої звернення.

Підтримати цю ініціативу має і парламент – створити ТСК, що вивчатиме всі деталі оборудок із держкоштами, та ухвалити новий закон про роботу тимчасових слідчих комісій, який дав би депутатам більше інструментів для розслідування, коли правоохоронні органи залишаються інструментами тиску, а не відновлення порушених прав.

Чому це те, з чого треба почати? Тому, що без врахування системних помилок та без притягнення до відповідальності винних за розкрадання державних коштів – країна вічно житиме у стані дежавю. Формальна заміна імен у складі Кабміну за політичними квотами даватиме лише один результат – казнокради змінюватимуть казнокрадів. Яскравий приклад – свіжий скандал із новим міністром фінансів Данилюком і його не задекларованими компаніями.

Крім того, це важливо для відновлення довіри людей до влади. Адже наразі замість спостерігати за публічними судовими процесами над топ-злодіями (а саме цього вимагає суспільство), українці стають свідками гонінь "неугодних" – звільнення з прокуратури тих, хто намагався піти проти системи і проводити розслідування, перешкоджання роботі в Україні телеведучого Савіка Шустера, що можна оцінювати як початок серйозного тиску на медіа і журналістів.

2) Запустити процес "деофшоризації", що має містити кілька складових. Зокрема, в парламенті вже зареєстровані законопроекти, які закривають офшорні ями та дадуть змогу повернути гроші в державу.

Окрім того, потрібно змінити умови ведення бізнесу,які змушують підприємців утікати "в тінь": спростити систему адміністрування податків та вивести митницю з-під контролю корумпованої ДФС, через що Україна сьогодні втрачає близько 80 млрд (!!!) гривень щороку. Відповідний законопроект "Про національну митницю України", пройшовши експертний розгляд, також уже є у ВРУ.

3) Врегулювання співпраці з Міжнародним валютним фондом. Нема сумнівів, що сьогодні Україна потребує підтримки закордонних донорів. Утім, на яких умовах відбувається ця співпраця і як використовуються кредитні гроші? Не можна сліпо виконувати всі "захцянки" кредиторів, як і не можна розбазарювати запозичення через злочинні схеми. Тим паче, що за ці кредити платять надвисоку ціну не міністри, а прості українці – через космічні тарифи, скорочення соцвиплат, підняття планки пенсійного віку, тощо.

Державна політика має бути спрямована на стимулювання внутрішнього інвестора, а не лише на залучення зовнішніх запозичень.

Урешті, якщо влада виконає перші дві умови, забере корупційні складові із власної діяльності, поверне мільярди, виведені в офшори, потреба у закордонних кредитах якщо і не відпаде повністю, то знизиться у рази.

4) Повернути держфінансування профтехосвіті. Для цього потрібно подолати вето президента до змін до бюджету.

Саме це питання стало символом ставлення влади до проблем народу. Коли прикриваючись гаслами децентралізації напризволяще кидають освітян, студентів, з яких 30% – діти-сироти та діти з малозабезпечених родин. Крім того, маємо величезні проблеми із фінансуванням науковців.

Якщо ми не хочемо перетворювати Україну на "бурштинову республіку", маємо виправити помилку відправленого у відставку уряду.

Закликаю колег не чекати, коли тисячі працівників, студентів ПТУ зі всієї України знову приїдуть пікетувати стіни ВРУ, а ухвалити єдино правильне рішення. Крім того, радимо новим міністрам освіти та фінансів звернути увагу на питання: як ПТУ зустрінуть новий навчальний рік. Про це потрібно думати вже зараз.

5) І, звичайно, медицина, яка в цьому році опинилася з рекордним недофінансуванням. Профільний Комітет ВРУ з питань охорони здоров'я по суті вже зробив більшу частину з того, що мало зробити МОЗ, – законопроекти напрацьовані, обговорені, чекають розгляду. Прохання до пана голови ВРУ – давайте пришвидшимо їх розгляд.

... Насправді ці п'ять кроків – лише мінімум завдань для влади. Їх виконання дасть шанс країні стабілізувати виснажену війною економіку, а відтак отримати ресурс для соціальної підтримки громадян.