Про внутрішні не говоримо. Нафта тільки-тільки трохи підросла, долар трохи впав, як знову нафта падає, долар росте, Bloomberg знову пророкує девальвацію рубля. Невелику, всього десь до 75-78 рублів за долар. Звичайно, для бюджету це добре, рублів більше, платити бюджетникам легше, це важливо, бо наближаються вибори. Однак у цієї медалі є й інший, темний бік. Вся справа в нафті і газі. Тут ще американці, хорошого від них і чекати не доводиться, почали свій газ у Європу кораблями возити. І до того знахабніли, що продають його по $150 за тисячу кубічних метрів, а рідний «Газпром» по 205. Питається, як в таких умовах уникнути Стокгольмського й інших арбітражів. Всі тільки й чекають, як вимагати зменшувати ціну.

Тепер від справ внутрішніх, втім, які вони внутрішні, якщо більша частина нафти і газу йде за кордони неосяжної країни, до зовнішніх. Тут теж на мапі очей ніде зупинити.

Вже який був союзник Іран. Разом у Сирії підтримували Асада. Іранці направляли солдатів і спецназ, Росія підтримувала їх із повітря. І відносини з Заходом, із Вашингтоном особливо, були гірше нікуди, і санкції душили країну. Майже як Росію. Аятолла кляв розбещений Захід останніми словами, погрожував йому карами небесними, до Сирії додав proxy war в Ємені проти Саудівської Аравії і тим самим створив Обамі нові проблеми. Загалом, друзі по нещастю і тому союзники не розлий вода.

І ось вибори в іранський парламент. Здавалося б звичайна процедура. Народ проголосує, а підрахують як треба. Не так склалось, як гадалось. У лютому помірні опозиціонери, які підтримують нинішнього президента Роухані, разом з помірними консерваторами отримали відносну більшість. Характерно, що тоді найбільш одіозні фігури з консерваторів-радикалів взагалі не пройшли не тільки в парламент, але також і до Ради експертів.

Це особливо важливо, бо богослови, обрані до цієї ради прямим голосуванням, мають не тільки право на іджтигад, тобто приймати свої власні судження щодо релігійних догм, тлумачити Коран, а й вибирати рахбара - духовного лідера країни. До речі, не тільки обирати, а й зміщувати його в разі невідповідності вимогам, визначеним конституцією. У нинішнього рахбара аятоли Хаменеї є проблеми зі здоров'ям у зв'язку з похилим віком, тому співвідношення сил у Раді експертів вкрай важливо.

У лютому пройшов перший тур виборів, приблизно 68 місць у парламенті залишалися вакантними. Наприкінці квітня в Ірані знову голосували у другому турі. І знову успіх був на боці помірних і тих, хто хоче змінити політичний курс країни.

Опозиціонери, при деякій умовності цього терміну, бо в Ірані немає партій, і помірні консерватори зміцнили свої позиції. Вони отримали 32 місця, консерватори - 18, інші - незалежні, тобто ті, хто не пов'язував себе з жодним табором. Як вважають оглядачі, серед останніх більшість поміркованих. Дуже важливо, що в столиці Тегерані, як і в лютому, жодного консерватора-радикала не було обрано. Столиця явно налаштована опозиційно і хоче змін.

Хоча зовнішню політику в Ірані в цілому визначає рахбар, президент і парламент націлені на рішення внутрішньополітичних і економічних проблем, проте результати виборів наочно демонструють, що колишній антизахідний, а особливо, антиєвропейський курс вже не користується підтримкою і весь час втрачає своїх прихильників. Скорочення більш ніж на 30% консерваторів-радикалів у парламенті значною мірою полегшує президенту Роухані проведення більш зваженого курсу. Зокрема, в Сирії він виступає за переговори і деяке обмеження іранського втручання, що важким тягарем лягає на нестійку фінансову систему країни.

Звідси все більш виявляється нетотожність російських і іранських інтересів у Сирії. І те, що Москва домовляється з Вашингтоном про ті чи інші кроки без участі Тегерана, ніяк не радує тамтешню владу. Тут можна очікувати деякого охолодження відносин. У тому числі і з проблем енергетичних.

Іран категорично не погодився з обмеженням обсягів видобутку нафти і тим самим полегшив Саудівській Аравії та іншим монархіям Перської затоки зрив переговорів щодо цієї проблеми в Досі. Характерно, що Москва, яка так домагалася обмеження видобутку, одразу ж почала нарощувати його та збільшила експорт своєї нафти. Напевно, прагнула скористатися деяким збільшенням ціни. В результаті перевищення видобутку над попитом, що зменшилося, знову зросло, ціна почала падати.

Посилення в результаті успіху на виборах у парламент позицій президента Роухані, означає ще більше жорстке відстоювання Тегераном своєї нафтової політики, в тому числі і великий ціновий дисконт з поставок нафти до Європи. Втрачені там гроші компенсуються збільшенням поставок в Азію, де ціни завжди вищі.

Друга проблема Москви в тому, що Тегеран веде свою нафтову політику досить агресивно і готовий наступати на традиційні російські ринки в Старому Світі. Поки стримуючим чинником є технологічні проблеми, бо, наприклад, у Східній Європі традиційно переробляють важку російську нафту. Однак в Італії та Іспанії таких проблем практично немає, і російську нафту легко замінять іранською. Додамо до цього пропозицію постачати іранську нафту в Україну. Скільки радості це доставило Москві, легко уявити.

Все це значно ускладнює становище Росії на Близькому Сході, де вона все більше залишається в гордій самотності.

Не краще і в Латинській Америці. У Бразилії повним ходом триває процес імпічменту президента Ділми Руссефф, і приблизно те ж саме очікує венесуельського президента Ніколаса Мадуро. Понад 1,5 млн жителів країни підписали петицію на підтримку проведення референдуму про його відставку. Та й як могло бути інакше, якщо країна стоїть на межі економічного і фінансового колапсу.

Через дефіцит електроенергії робочий тиждень скорочений до двох днів, але зарплата залишається незмінною. Інфляція становить 700% і продовжує зростати. Гроші, можливо, у когось і є, але купити на них практично нічого. Через боліваріанський соціалізм країна, крім нафти, практично нічого не виробляє, а все купує за імпортом. Через падіння цін на нафту грошей немає. В результаті венесуельці позбавилися улюбленого пива. Найбільший у країні пивоварний завод Empresas Polar 29 квітня повідомив про зупинку виробництва.

Національний банк у Каракасі відмовився видати валюту для закупівлі за кордоном ячмінного солоду. Тож не дивно, що без улюбленого пива стільки громадян зажадало відставки президента, і це ще не кінець кампанії.

До всіх венесуельських неприємностей додалася ще одна. Британська компанія De La Rue, яка друкує банкноти для Національного банку Венесуели, припинила їхній випуск до погашення боргу в $71 млн. Тепер до всіх дефіцитів додасться ще й брак грошей у фізичній формі.

І навіть брати Кастро, які судорожно чіпляючись за владу, змушені визнати, що їхній час минає. Про це старший Кастро прямо заявив в останній день з'їзду Комуністичної партії.

В цілому Росія втрачає Латинську Америку, кількість друзів катастрофічно зменшується, число опонентів зростає. І це теж елемент дипломатичної ізоляції, яка стає більш щільною.

Усе це проблеми квітневі. Тепер про травневі.

Національна судова колегія Іспанії видала ордер на арешт декількох громадян Росії. Як пише газета El Mundo, всі вони пов'язані з мафіозними структурами. У самому факті немає нічого незвичайного. Хіба мало яких російських злочинців шукають європейські правоохоронці. Однак тут ми маємо зовсім інший зміст. У виданому ордері фігурують не прості мафіозі, а досить високі російські чиновники.

Зокрема, національна судова колегія представила підозри щодо начальника головного управління МВС Росії по Центральному федеральному округу Миколи Аулова, Ігоря Соболевського, який був заступником голови Слідчого комітету.

У 2015 році в Іспанії було опубліковано обвинувальний висновок, де стверджувалося, що злочинне угруповання було пов'язане з віце-прем'єром Дмитром Козаком, головою Слідчого комітету Олександром Бастрикіним, колишнім міністром оборони Анатолієм Сердюковим. Також у матеріалах справи згадувався і Путін.

Хоча прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков у бесіді з Bloomberg назвав цю інформацію «абсолютним безглуздям», погодитися з цим досить важко. Навряд чи іспанські правоохоронці пішли б на висування серйозних звинувачень без відповідних підстав. Суд у демократичних країнах, а Іспанія, безперечно, до нихналежить, незалежний, але перебуває не в безповітряному просторі.

Так чи інакше, але політичні наслідки видачі відповідних ордерів тією чи іншою мірою враховувалися. Схоже, що певної миті матеріалів накопичилося так багато, що виникло переповнення. До речі, в сусідній Португалії також завели справи на російських мафіозі, тепер спортивних, зокрема, футбольних. Вкрай неприємно напередодні Чемпіонату світу. Знову пролунають голоси про перенесення його в іншу країну. Навіть якщо це і не відбудеться, то тло відповідне.

І це теж до питання про дипломатичну ізоляцію. З осені минулого року Путін за кордон не виїжджав, і, схоже, такі візити не плануються.

Хіба що в Китай. Розмовляти з президентом, який проходить у матеріалах справи іспанських правоохоронців, для світових політиків може виявитися собі дорожче.

Ось і виходить, що для Путіна квітневі неприємності плавно перейшли в травневі. Червневі ще попереду.