MENU

Жовто-блакитна приреченiсть

6261 0

Є якась приреченість в нас, в українцях (в представниках народу України). Ми постійно прагнемо дивитись на символи нашої державності, на все наше, українське і жовто-блакитне. Інколи доходить до смішного. Якщо прапор не можна повісити, наприклад, на лавки, то хоч нехай в жовто-блакитні кольори вони будуть пофарбовані. Сидиш і на душі якось легше:)

Наша гіпертрофована любов до всього народного - рушників, писанок, глечиків, вишиванок викликає у когось посмішку. Ті, хто посміхаються, не здогадуються, що ті, хто в вишиванках і з рушниками, розуміють цю гіпертрофованість теж.

Зараз ми поводимся, начебто ми десь у вигнанні і нам постійно треба собі нагадувати, хто ми і звідки, щоб не забути. Жовто-блакитне допомогає нам остаточно вирватись з радянського полону. А тут ще й свої клептократи оточили нас... Коли ж надягаєш вишиванку, то начебто вже в своїй країні, а не в їх, пострадянсько-клептократської. Це такий інфантильний спосіб захисту.

Взяти хоча б мене. Я люблю сучасне мистецтво - критичне і провокаційне. Але в моїх звивинах мозку лежать українські рушники. Коли я чую українські пісні в мене починається в горлі спазм. Інколи між моєю українськістю і тою космополітичною частиною, яка прагне бачити навколо себе сучасне і сміливе мистецтво без кордонів, виникають конфлікти.

Мабуть, ми проходимо дитячу фазу розвитку державного становлення. Ми трохи застрягли в цьому періоді. Є багато людей і речей в Україні, які тримають нас в цьому інфальтимному стані. Нам більше треба часу, щоб усвідомити свою українськість попри всі негаразди. От коли ми це усвідомим, ми підем далі в своєму розвитку державності, та й культури теж.

Лилия Климова


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини