Чому економіки одних країн ростуть швидко, а інших - повільно або взагалі не ростуть? Про це у блозі на сайті "Новое время" пише  екс-міністр економіки України Павло Шеремета.

Деякі країни справді здійснили диво економічного зростання. І ХХ століття стане відомим швидше за все не падінням Берлінської стіни чи виходом Східної Європи з комунізму. Через років 100 це будуть тривіальні історичні події на фоні того, що кількасот мільйонів людей вийшли із бідності. І це сталося не в Східній Європі, не в Латинській Америці, а в Південно-Східній Азії. В порівнянні з тою великою трансформацією, що відбулася у нас, це велика економічна подія. І з боку нам здається, що це диво. Ти говориш з південно-корейцями, вони кажуть: «Яке диво? Ми тяжко працювали кожен день». І тому я назву свій виступ «Тяжка праця економічного зростання».

Диво - це метафізика, перейдемо тепер до фізики. Економічна теорія каже, що для економічного зростання потрібні три базові речі (І це навіть ще не Вашингтонський консенсус). По-перше, потрібно демографічне зростання, як мінімум, воно додає до економічного зростання. І між іншим, те, що ми бачимо в Малайзії, зокрема, в якій я провів частину життя, там йде суттєве демографічне зростання. Близький Схід - суттєве демографічне зростання і так далі. В нас цього немає і не буде.

Друге - інвестиційне зростання. Якщо брати статистику за 2014 рік (я піду знизу вверх): Україна - 14% валові інвестиції до ВВП, США - 19%, Польща - 20%, Малайзія - 25%, Китай -46%. У нас 14%, про яке зростання йде мова?

Я недавно брав участь у дискусії за круглим столом, де мої колеги-дiрiжисти ( ті, які вважають, що держава повинна вибирати стратегічні пріоритети) критикували Міжнародний валютний фонд, мовляв, вiн нам прогнозує лише 0,1%. Я кажу: «Чекайте, ну, добре, а мій лікар каже, що в мене, наприклад, там, білірубін 40 і буде підніматись, так це, виявляється, лікар винен?». Він каже: «Дивіться, у вас інвестиції 14%, у вас не може бути швидкого зростання. Тобто на швидке зростання вам треба 30-40% інвестицій». Для того щоб, між іншим, ці інвестиції були, потрібно 30-40-45% заощаджень. І там, між іншим, починаються знаки питань. Будь що, що має такий ненормальний, неприродний (а 46% - це неприродний) рівень, вони використовуються не надто ефективно. Між іншим, там є проблеми і по державних фінансах в Китаї і так далі. Тобто знову ж таки, це базові, мейнстрімові речі. Є, я вже згадав про нього, Вашингтонський консенсус, який каже, що корупція - це погано, фіскальний дефіцит - це погано, зарегульованість - погано і так далі.

Ми коли думали, де ці чудеса економічного зростання, я запропонував додати Африку, тому що ми там говоримо - Східна Європа, Південно-Східна Азія, ми знаємо, що там справді сталися чудеса. Я кажу: «Давайте ще Африку додамо». Market friendly, deregulated, entrepreneurial.

Щось не так з культурою. Це нормально. Навпаки добре, що у нас різні культури, і, між іншим, добре, що я втечу від економіки.  Бо тут є інша проблема. Є різні погляди на культуру. Наприклад, Герт Ховштеде, голландський вчений, пропонує різний набір цінностей для різних країн. Щодо України є декілька речей, на які я хотів би звернути вашу увагу. Це power distance, individualism і uncertainty avoidance.

Дуже коротко. Що таке power distance? Дистанція влади - це те, як суспільство реагує на те, що ми всі народжуємося нерівними. Англосаксонська відповідь, знаючи, що ми народжуємось нерівними інтелектуально, соціально та фізично, каже: «Ми гарантуємо вам, тим не менше, рівні можливості». Є індійське суспільство, з яким я трошки прожив, і там є п'ять каст і дуже багато обмежень щодо того, хто і з якої касти має право займати посади чи в який храм ходити.

Між іншим, 92 -  по 100-бальній шкалі, це багато. Тобто якщо, скажімо, дати приклади країн, які низько знаходяться, то міністри в Швеції їздять на роботу на велосипеді і на метро - це десять по цій стобальній шкалі.

Далі індивідуалізм, у нас 25 по 100-бальній шкалі. Я не знаю, чи з моїм поколінням ця тема батьків, що: «Ти ж слухай, не забудься, що «Я» - це остання літера в алфавіті», закінчилась? Тому що, зверніть увагу, що ми якийсь час навіть звикали до словосполучення «Моя країна, моє місто», бо завжди це було «Наша країна, наше місто». Зверніть увагу, ми все ще не звикли до «мій університет», тому що «мій університет» сприймається як мій приватний університет, ми говоримо «наш університет», де ми вчилися. Хоча англійською прийнято говорити my university, ми не кажемо our university, ми кажемо my university - і це нормально. Як така маленька ілюстрація індивідуалізму.

Оце критична річ, і вона теж страшенно висока - uncertainty avoidance, уникнення невизначеності. Є суспільства, які намагаються обставити себе всім. Правилами, процедурами, регулюванням, в чомусь релігією. Ми таким чином уникаємо невизначеності. Тепер дивіться, там є можливість порівняти. Наприклад, з Польщею. Зауважте, суттєво менша дистанція влади, набагато вищий індивідуалізм, хоча уникнення невизначеності залишається достатньо високим.

А тепер розглянемо культури США та Китаю. Дистанція влади в Штатах суттєво менша, ніж в Україні, в Китаї суттєво вища. Подивіться на індивідуалізм, і ще одне дуже важливе - подивіться на уникнення невизначеності: в обох країнах суттєво менше.

Ось де є речі, де глибинно, мені здається, є зашите, можливо, наше майбутнє диво. Це те, що ми робимо, і це одна з причин, чому я перейшов назад з державної служби в приватне життя. Тому що я економіст, я можу рахувати свій внесок в ВВП, і коли я бачу, що він там суттєво зменшується на державній службі, незважаючи на свою нібито високу посаду.

Між іншим є ще одна річ базова - продуктивність праці, з якою продуктивністю працюємо ми, з якою продуктивністю працюють наші люди, якщо ми є менеджери. І я повинен сказати, що той невеличкий штат, який у нас зараз є, прем'єр-міністр і президент - ніяк, і навіть регулювання Верховної Ради ніяк не впливає на моє вміння і наше командне вміння працювати. І це і є наша продуктивність. Наше завдання як менеджерів, одна з - менше чекати, що це спуститься з держави, і більше піднімати власну продуктивність, продуктивність своїх команд.

Отже, питання номер два: чи наша культура готова до дива? Чи до тяжкої праці - в залежності як ми відповідаємо на перше питання. Я вважаю, що ні. І це нормально. Між іншим, я не ставлюся до цінностей і до менталітету як до тупіка. Це робота в процесі. Отже, знову ж таки, наша зарегульованість, наша бюрократія, наша корупція - багато речей я виводив би звідти, з культури в тому числі, з нашої історії. Є це, між іншим, і в теорії, і це мейнстрім - path dependence, тобто те, що ти маєш зараз, залежить від того, яким ти шляхом йшов - і це факт. Тільки я, ви потім почуєте, я не ставлюсь до цього, що це фаталізм, тому що багато людей кажуть: «Ну все, зрозуміло».

Третій мій пункт, відповідно, говорить, що економічної теорії було би замало. Є хороше визначення Канта, що таке повага: це визнання суверенного права іншої сторони на іншу точку зору. Тобто я визнаю право діріжистів/комуністів, лівих, популістів на цю точку зору. Я з нею, як ви розумієте, вже не погоджуюсь, але я визнаю їхнє право на цю думку, яка каже: «Давайте вибирати стратегічні пріоритети». Я маю з цією теорією як мінімум дві фундаментальні проблеми.

Ми це пробували, ми з цим жили 75 років. Між іншим, на четвертому поверсі Міністерства економіки є портрети колишніх міністрів, вони закінчуються Порошенком. Тобто я не ставив свого попередника, дякую, що Айварас не ставив мій. Це ідіотизм якийсь, але ми залишили ті, що були. Чому? Тому що вони закінчуються портретами 1946 року. Тоді не було Міністерства економіки. Який був орган? Госплан. Госплан вибирав стратегічні пріоритети. Тобто ми пробували жорсткішу версію цього, вона не спрацювала. Я не розумію, чому повинна спрацювати м'якша? В мене інтелектуально не складається.

Але, крім цього, в мене ще дві проблеми. Перша - коли ми з вами сидимо і думаємо, що за нас виберуть стратегічні пріоритети. Між іншим, це не ми. Ну, тому що я знаю, хто приблизно буде вибирати. Я не бачив новини, що новий прем'єр поміняв список своїх радників. В списку радників Арсенія Петровича Яценюка був мій друг Валерій Пятницький, який в 2012 році вирішив посваритися з Австралією в СОТ (Світова організація торгівлі), тому що Україні, бачите, не сподобалось демократичне рішення демократично обраного парламенту Австралії не писати бренди на упаковках тютюнових виробів, а малювати картинки. Тобто так, що на відстані трьох метрів ти не бачиш, що це «Мальборо», ти просто кажеш: «Дайте мені рак легенів». З абсолютно очевидних причин.

 Так от, Україні це рішення страшенно не сподобалось. Я знаєте що, чув, там, про глобальне потепління. Там, на Грушевського, 12, коли заходиш туди складається враження, що все не так. По тротуару йдеш - все так, все нормально, всі нормальні люди. Заходиш туди - щось ненормально. Я кажу: «Зачекайте. Скажіть, ми почали виробляти тютюн? Чому так зацікавлені? Ми почали виробляти тютюн?». Вони кажуть: «Ні». Я кажу: «Ми плануємо виробляти тютюн? Тобто, ми наперед вже хочемо збільшити свій ринок?». Ви ж розумієте, це обмежує ринок австралійський, правильно? Вони кажуть: «Ні». Я кажу: «А чому ви переживаєте? Чому ви так дбаєте?». Вони кажуть: «Павло Михайлович, там ще три країни». Я тоді кажу: «Хух, добре». Наївно я подумав, що це три країни, в яких є штаб-квартири глобальних тютюнових компаній - Штати, Британія, Японія. Вони кажуть: «Ні-ні-ні, Гондурас, Домініканська Республіка, Індонезія». Я кажу: «Ні, нема проблем. Вони тютюн виробляють?». Вони виробляють тютюн, вони борються за австралійський ринок - нема питань. Ми що там робимо? «Ми тренуємо наших правників», - була відповідь.

Ця людина фізично особисто вибирала стратегічний пріоритет України, і вона його вибрала - це була глобальна тютюнова галузь. Тобто, якщо ви раптом подумаєте, що це буде ваша галузь, то нема проблем, просто поговоріть з ним, добре? Я думаю, там можна впливати, з того, що я трошки знаю. Я у свою чергу кажу: «Друзі, в мене одне прохання: будь ласка, не обирайте освіту. Я член наглядової ради одного з найбільших банків в Україні. Не вибирайте банківську сферу як ваші пріоритети, благаю вас, не лізьте туди, тому що ви вже влізли в деревообробку».

Ви знаєте, що Україна заборонила експорт деревини, але дозволила експорт дров? Виїдьте в Закарпатську область - і ви побачите всі ці фури, які везуть тепер дрова. Вони виглядають так само. Вони все одно їдуть в тому самому напрямі. Це хтось далі вибирає нам стратегічні пріоритети.

І тому я тут набагато більше погоджуюсь з Фукуямою, який каже: «Не розширюйте функції держави, поки ви не зміцнили її інституційно, тому що інакше це розширення - вибір стратегічних пріоритетів - це розширення функцій держави призводить до одного й того ж самого». І він не говорив про Україну. Він міг говорити про ту саму Кенію чи про щось інше. Він говорив: «Воно закінчується одним. Воно закінчується корупцією». Це моя перша проблема, крім нульової, що воно все одно закінчується корупцією, цей дирижизм весь.

А друга проблема - і тут я спокійний, просто в країні на це немає грошей і не буде, просто в країні фізично немає грошей на стратегічні пріоритети, це факт. Залишилось би на пенсії, як мінімум, і там з пенсіями проблема, і ми це знаємо. Тобто це не буде працювати, як би не гарно, популістично звучало. Ми маємо таким чином цей лівий фланг - дирижизм. З правого флангу у нас лібертаріанство.

Якби я був в Штатах, якби я був в Британії, якби я був, напевно, ще навіть в Північній Європі, я, напевно, був би лібертаріанцем. В Україні я не боюся давати повну свободу. Повна економічна свобода в Україні повинна бути, питань нема. Тільки на цьому не закінчиться. Тому що, давайте візьмемо іншу галузь. Це наша галузь, я вже про неї тільки що згадував - магістерські програми, наприклад, з публічного адміністрування. Я із здивуванням для себе, з великим здивуванням для себе дізнався, що в 45-мільйонній країні на 25 році незалежності ми виявилися єдиною живою програмою з публічного адміністрування в країні. Дві зноски: є програми магістерські з державного управління в Академії державного управління. Є програма в Києво-Могилянській академії.

Півтори програми є, добре? Таких програм у Львові має бути десять. Чому? Тому що є 17 вузів з того, що я пам'ятаю. В Сполучених Штатах, в Британії кожен університет має бізнес-школу, кожен університет має програму з державного управління чи публічного адміністрування. В Києві має бути таких програм 20. В країні має бути таких програм пару сотень зараз.

Скажіть, Табачник не дозволяв робити такі програми? Квіт, може, не дозволяв такі програми? Ну, якщо не дозволяв, то я вам скажу: він нам дав - ну, не він, Міністерство нам дало ліцензію, дало з Квітом. Ну, Табачник справді не давав, так ми робили інші програми. Львівська бізнес-школа виявилась чи не єдиною у Львові. Їх знову ж таки має бути десяток.

Тобто мені здається, що просто лібертаріанства буде мало, треба робити наступний крок. І повинна бути якась соціальна теорія. В Азії, в Малайзії, зокрема, це називається «соціальний реінжиніринг». Якщо повернутися до науки, я би оперував, тому що це, напевно, найкраща операціоналізація такої, щось дуже, як наш колега Михайло Вінницький завтра буде виступати у нас, ненамацальної речі, до неї дуже важко доторкнутися, як культура, так? Тут ми бачимо якісь цифри, якісь показники, якісь вимірники - «детермінанти» вони їх називають. Що то означає? Треба зменшувати дистанцію влади, треба збільшувати індивідуалізм, треба зменшувати уникнення невизначеності. Це забере десятиліття. Польща - там ці показники також змістилися, це забрало десятиліття. Це тяжка робота, і це треба робити, між іншим, ще у нас, в наших підприємствах.

Кант каже: «Людина є слаба, і вона спокушається. І повинні бути інститути, які втримують людину від спокуси». Він же каже, це не держава. І я це кажу: будь ласка, не держава. Чому? Та в нас держава спокушена, її треба втримати, щоб вона цього не робила.

Я кажу: поки держава не навчилася робити три речі, не треба як мінімум очікувати від неї щось іншого. І ці три речі є, на мій погляд: організація оборони (напевно, це важливо, я не хочу це давати олігархам). Причому зауважте, я довго думав, як це визначити. Легкість ведення бізнесу - два. І три (навіть по третьому є дебати) - правосуддя. Хоча тут вже є дебати, тому що в принципі можуть бути приватні медіатори і так далі.

Зауважте: я туди не включаю освіту, тому що, наприклад, я здорова і, я б сказав би, ще молода людина, чому держава повинна мені давати освіту? Вона, між іншим, і так мені дала, я і так їй винен. Це ще були куски соціалістичної держави. Мої діти вчаться в приватній школі, це ми вилітаємо у 80% нашого сімейного бюджету, але я знаю - це моя відповідальність. Тепер далі. Охорона здоров'я. Чому держава повинна охороняти моє здоров'я? Страховочка, друже, як мінімум. Приватна медицина. Краще страховочка тому. Пенсія. Чому держава мені повинна платити пенсію? Ще раз. Я був молодою здоровою людиною, я заробляв гроші. Чому держава, з якої радості держава повинна мені платити пенсію, а не я сам собі зі своїх заощаджень? Розумієте? І оскільки ми розтягнули цю державу і так на всі ці і ще багато інших функцій - культура і багато інших - вона просто будь-яка держава не зможе цього зробити, я вже не кажу, там, відносно слаба все ще українська держава. Ми просто від неї хочем забагато.

Я тому і кажу: давайте, навчіться робити ці три речі. Навчитесь - і далі можна розтягувати. Але поки ви не навчилися, знову ж таки, можна навіть стратегічні пріоритети вибирати. Сінгапур спочатку вичистив корупцію, потім підняв зарплати, потім залучив найкращих професіоналів у світі, потім вибирав стратегічні пріоритети, а не все навпаки.

Отже, Брукс (Девід Брукс - колумніст NYT) пише, Адам Сміт - класна річ, але більш релевантна для 1980-1990-х років. Зараз він каже про Дюркгейма. Той із вас, хто проходив курси по соціології, знає, що це один з китів соціології, який каже, на секундочку, що суспільство не є механістичне, суспільство є органічне, і, звісно, що до нього треба ставитися як до організму. І дивіться, це стосується не тільки України, тому що очевидно, що при цьому переході ми вже маємо досить велику кількість людей бідних, ми маємо інші соціальні проблеми, про які я скажу, і мали, і ми їх вирішували. Ми брали, не всі вирішили, але суспільство брало на себе вирішення цих проблем, в тому числі, між іншим, не стільки, хоча навіть організація оборони, забезпечення обороноздатності.

І це мене виводить на четверту думку. В мене ще четверта і п'ята залишаються, і вони будуть коротші. Дивіться: мені дуже подобалася і подобається фраза, БІл Клінтон її сказав  у своїй, здається, інавгураційній промові: «Немає нічого поганого такого з Америкою, що не може бути вилікувано тим, що є добре з Америкою».

Мені здається, у нас маса проблем. Так, у нас корупція, інші соціальні лиха і спокуси, про які я згадував, з якими ми не можемо поки що справитись. Я думаю, що фундаментально, незважаючи на всі хвороби, на культуру, які треба міняти, на соціальний інжиніринг, який треба робити, мені здається, що це здорова в цілому, глибинно здорова нація, бо інакше вона би не вижила. І це мене робить оптимістом, врешті-решт.

В Стіва Джобса була ціла теорія, він це називав reality distortion - викривлення реальності. Це те, що треба нам. 1965 рік, Південна Корея, про яку я тут декілька разів згадував, була бідніша ніж Танзанія. ВВП Південної Кореї в 1965 році було 170 доларів не на місяць і не на тиждень - на рік! - після війни. Це є приклад reality distortion. Але ще раз - це не диво, воно не впало зверху. Я знаю, як вони працюють, я працював разом з ними три роки. Радислав Сікорський, колишній міністр оборони, пізніше - міністр закордонних справ Польщі, сказав: «Ми готові були їсти траву, щоб вступити в Євросоюз або в НАТО». Це є reality distortion. І вони вступили в Євросоюз і в НАТО.

Це все одно, це для інших буде виглядати дивом, нам просто треба тяжкою працею, працею фізичною,  працею розумовою, працею творчою, працею духовною, тому що, між іншим, що таке є візія? Дуже гарне є визначення візії. Візія - це проекція твоєї волі. Якщо ти в країні бачиш тільки мінуси, і тобі здається, що все погано і тут нічого не буде, ти лише проектуєш свою волю. Уряд - частина історії, напевно, не головне. Важливе, але не головне. Чи ми здатні? Чи ми здатні своєю працею - фізичною, інтелектуальною, духовною, творчою - зробити це диво, про яке говорили в назві моєї лекції.