Якщо уявити, що через років п'ятдесят виклад історії лишиться приблизно в тому самому вигляді, який знаємо нині, - у вигляді узагальненого, з вибором певного фактажу, опису ситуації, то що писатимуть історики Криму й кримських татар про період після анексії півострова Росією?

Чи будуть згадувати про мудрість і наполегливість кримськотатарських очільників й української влади - чи радше писатимуть про їхні бездіяльність та гру на публіку, про їхні безпідставні заяви? Чи згадуватимуть про те, що позиція керівників як України, так і кримськотатарського народу була справді непохитною, а голоси Мустафи Джемілєва, Рефата Чубарова й Петра Порошенка, коли вони говорили з трибун про повернення Криму в Україну, як правило, звучали дуже переконливо, так, що навіть дехто зі скептиків, слухаючи, сам починав вірити у те, що повернення настане дуже скоро?

Чи говоритимуть про те, що кримський напрямок діяльності української влади був найбільш послідовним, найбільш струнким? І чи буде зрозуміло: це не тому, що саме ця ділянка була така успішна, а тому, що більшість інших напрямків велися у форматі «як мерзле горить»?

Чи глузуватимуть із пропозиції змін до 10-го розділу Конституції України про перетворення Криму з автономної республіки на національно-територіальну автономію, а чи вважатимуть, що ці зміни стали (якщо стануть) далекоглядним і важливим, хоч і спізненим, кроком? Як трактуватимуть перейменування міст і містечок Криму, повернення їм назв, які вони мали до депортації корінних народів, - перейменування, здійснені в 2016-му році?

А може, історики говоритимуть про мудру політику Путіна у справі «повернення ісконно русского Криму додому»? І всі слова, поставлені мною в лапки, вживатимуть усерйоз?

Чи з перспективи півстоліття перемога Джамали на Євробаченні як свідчення симпатій світу до України, як і - вужче - до кримських татар, виглядатиме подією великого, а чи мізерного масштабу? Як відповідатимуть дослідники образу України в світі на питання: чи це був знак симпатій до України, ЗОКРЕМА до кримських татар, а чи радше - ТІЛЬКИ до кримських татар?

Чи за п'ятдесят років виглядатиме так, що саме через анексію півострова світ дізнався а) про те, що Крим належав Україні, а не Росії; б) про те, що існує кримськотатарський народ; в) що цей народ є корінним у Криму; г) що він пережив сталінську депортацію; д) що він бачить себе частиною України? Чи говоритимуть про те, що частина з цих пунктів стала відома через анексію не лише закордонному світові, а й великій частині українців? Чи говоритимуть майбутні соціологи про те, що саме через анексію багато українців відчули кримських татар своїм співнародом, єдиним із ними народом?

Чи згадуватимуть про систематичне порушення прав людини, про ув'язнення та зникнення безвісти кримськотатарських активістів? Чи будуть знайдені зниклі безвісти? Чи писатимуть історики про покараних злочинців?

Чи взагалі вважатимуть російську владу в Криму окупаційною?

Як трактуватимуть блокаду адміністративного кордону з материковою Україною, організовану кримськотатарськими активістами? Чи вважатимуть це виваженим, хоч і жорстким, кроком на користь України, а чи тим, що допомогло Росії закріпитись у Криму?

Чи говоритимуть історики й соціологи про те, що чимало кримчан - переселенців на материкову Україну за нетривалий час непогано освоїлися в місцях нового осідку? Чи йтиметься про розрив зв'язків між кримчанами, які виїхали, й тими, що лишилися на півострові, а чи цей розрив виглядатиме явищем поверховим і тимчасовим, нівельованим поверненням мігрантів і налагодженням спільного життя?

У що виллється (і як про це писатимуть історики) справа неповернення Нідерландами золота Криму ані в окупований Крим, де ці скарби знайдено й доти бережено у кримських музеях, ані в Україну, якій, за законом, і належать скарби?

Враження від того, що відбувається, суперечливі. Суперечлива дійсність. Чи може історія бути інакшою? Чи може вона бути викладеною логічно та злагоджено? Мешканець Криму й мешканець материкової України бачать дві різних реальності. Як ми вже неодноразово переконувалися, різні реальності можуть бачити й ті, хто живуть в одному місті й місці, але дивляться різні телеканали й читають різні сайти.

Та виклад історії залежатиме навіть не від бачення цих реальностей. А від того, яким буде статус-кво на час цього історіописання. Усе, що відбувається нині, є процесом, який годі осмислити. Осмислити буде змога, лише коли постануть доконані факти. Тоді вже історики розгуляються... Наразі зрозуміло лише одне: якщо зірки складуться так, що дослідники минувшини писатимуть про Крим український, то дяка за це - діям громадськості, послідовній роботі активістів, які не дозволяли владі відступитися від найперших своїх обіцянок; якщо ж мова йтиме про Крим російський - громадськість тут ні до чого: все стається через дії влади.

Російський народ не має шансів уплинути на істориків майбутнього. Тоді як народ український...