За радянських часів українським поетам негласно, але дуже суворо заборонялося складати вірші про море.

Нація відтіснялася від моря.

Саме тому старовинні Олешки, ворота Київської Русі до Чорного моря, блюзнірськи перейменували на Цюрупинськ.

У середньовінчих Олешках постійно було багато купців і дипломатів. Там київські князі часто зустрічали своїх дружин, яких брали з-за моря. Як пишуть, там Ізяслав Мстиславич зустрічав свою другу дружину, грузинську царівну Русудан.

1154 р. "На ту ж осінь послав отець Мстислава назустріч | мачусі [Русудан], з Володимиром Андрійовичем і з берендичами. І ходили вони до [города] Олешшя... Послав Ізяслав удруге сина свого Мстислава назустріч мачусі своїй [Русудан], бо вивів був [Ізяслав] із Обез жону собі, цесареву дочку. І зустрів її [Мстислав] у порогах, | і привів її до Києва".

А щодо більшовика Цюрупи, є анекдот: "Прийшли до Леніна ходоки, кажуть, нема їсти. Він їм: "То жеріть траву". "То ми ж будемо мукати, як корови", – відказують ті. Ленін їм: "А от ми з'їли з Політбюро цистерну меду, і не гудимо"."

Також дуже втішений за Сновськ на Чернігівщині, колишній Щорс, та всі інші міста, що повернули назви.