Довелося дивитися не дуже тривалу дискусію на телеканалі «Дождь» між народним депутатом Світланою Заліщук і московським політтехнологом пропутінського розряду. Прізвище його забув.

Треба віддати належне нашому депутату, місцями вона його розкладала на прості множники даними з російських джерел.

Проте видається, що перед російською аудиторією, нехай і не настільки численною як у федеральних каналів, слід використовувати аргументи вбивчі для подібних діячів. Про деякі багато хто в Росії навіть не здогадується.

Коли цей діяч як дятел почав повторювати звичну агітку, що російських військ на Донбасі немає, є тільки добровольці, то Світлана привела витяги з травневої доповіді місії ОБСЄ. Довелося проковтнути язика.

Так от, щодо так званих добровольців і решти.

По-перше. За російським законом, громадяни, які воюють у незаконних іноземних збройних формуваннях, здійснюють кримінальний злочин. Росія юридично «ДНР\ЛНР» не визнає, значить, і їхні збройні формування, з точки зору російського закону, незаконні. Вибачте за деяку тавтологію. Навіть якщо припустити, що так звані добровольці самі приїхали на Донбас, то по поверненню в Росію їх повинні заарештовувати на кордоні і судити. Як тих, хто їздив до Сирії і воював у складі ІДІЛ тощо. Чому чеченцям, казанським татарам, башкирам і т.д. воювати в Сирії не можна, а тим же чеченцям на Донбасі можна. Чому в Росії такі подвійні стандарти.

З деяких пір, згідно з федеральними каналами, сирійці для росіян - більші брати, ніж союзні казахи, білоруси, киргизи або вірмени. Щось не чути, щоб Єрофеєва і Александрова в Росії збиралися судити за згаданим законом. Ніколи не чув членороздільної відповіді на цей аргумент. У найближчих до Росії Казахстані і Білорусі таких псів війни і шукачів пригод у ролі захисників «русского мира» засудили на тривалі терміни. Відразу кількість бажаючих воювати за донбаських братів різко зменшилась.

По-друге. Російська пропаганда постійно твердить, що зброю у терористів на Донбасі захоплено в української армії в котлах.

Припустимо, що ми там втратили більше 300 танків. Це саме по собі дурниця, але уявімо. Тоді звідки у терористів «ДНР\ЛНР» така кількість мін і снарядів? Навіть якщо вони рік тому і захопили їх, то за таких витрат вони мали б давно закінчитись. Однак у цьому терористи браку не відчувають. Не з неба ж вони падають. Джерело поставок може бути тільки одне. Тут розмови, що купили в придорожньому магазинчику в Ростовській області, не проходять.

По-третє. Ніхто у російських співрозмовників не вимагає відповісти на просте запитання: звідки гроші у Захарченка з Плотницьким. Звідки рублі, що гуляють на окупованій території. Адже Росія, за кремлівськими твердженнями, ніби ні до чого і не фінансує сепаратистів. На які гроші купується бензин і дизельне пальне для танків і військових машин. Адже вони дуже ненажерливі. Раніше зрізали верстати і продавали на металобрухт. Але ж він давно скінчився.

Вугілля донбаське Росії не потрібне навіть за половину вартості, воно все одно дорожче за кузбаське. І йдеться не про тисячі рублів і навіть не мільйони. Відповіді кремлівські пропагандисти не дають, всі і так все розуміють. Як у тому радянському анекдоті. Розкидають на Червоній площі чисті аркуші паперу. Агенти схопили розповсюджувачів і запитують: «На них же нічого не написано, що ви хотіли сказати. Ті у відповідь: «А навіщо писати, всі й так усе розуміють».

Навіть якщо прийняти, що «ДНР\ЛНР» торгує контрабандою з України, то повинні були там бути в обігу гривні, але ніяк не рублі. Тут очевидне російське втручання, як і поставки газу, за які Москва з України хоче отримати гроші. Судячи з усього, саме з грошима у Росії стало настільки погано, що урізують не тільки пенсії і зарплати своїм бюджетникам, а й донбаським сепаратистам знижують утримання. Хлопці обурюються і починають боротися за місце під фінансовим сонцем. Хоча на постачання зброї і боєприпасів це ніяк не позначається. Більше того, у міру дипломатичних, фінансових та економічних невдач Москви напруженість на Донбасі буде зростати.

Путін у розмові з Ангелою Меркель пояснив факт наявності російської зброї у терористів великою крадіжкою в Росії. У це легко повірити. Проте відразу виникає дуже велика проблема. Якщо можна міни та снаряди разом із танками, мінометами і «Градами» ешелонами красти, безперешкодно везти через велику за територією країною, то де гарантія, що одного чудового дня хтось не поцупить ядерні бомби і до них бомбардувальник на додачу. Якщо сам президент, до речі, і головнокомандувач, розписується у глобальному розкраданні з армійських складів, то про що взагалі з Москвою можна говорити, які обмежувальні угоди підписувати. Ця країна становить для світу небезпеку не меншу, а в чомусь і більшу, ніж ІДІЛ та інші терористи, разом узяті оптом і вроздріб.

По-четверте. Взагалі з російськими пропагандистами дискутувати - тільки час втрачати. Випадок з телеканалом «Дождь» дещо інший. Тут, у всякому разі, дають спокійно роз'яснити українську позицію. І такі випадки слід використовувати повною мірою.

По-п'яте. Російську пропаганду слід вбивати логічно стрункою аргументацією. Їм відповісти буде нічого. Тут емоції недоречні. Ми маємо справу з хитрим і небезпечним супротивником.

Проблема не персональна, не тільки в Путіні. Холодна війна не скінчилася в березні 1953 року. Імперська система в Росії поступово розкладається, але, коли вона впаде, не знає ніхто. До того ж її падіння може бути досить гучним. І нам до цього також слід бути готовими.