Техніка в історії цивілізації існувала завжди, але саме її масове кумулятивне створення під час британської Першої промислової революції (початок XIX століття) і створило людську технологічну цивілізацію останніх 200 років такою, що вона разюче відрізняється від решти людських цивілізацій попередніх епох. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише академік НАН України Богдан Данилишин. 

Тепер ми не уявляємо собі життя, наприклад, без антибіотиків і телевізора. Однак ще зовсім недавно про новини ми дізнавалися за допомогою голубиної пошти, як дізнався Натан Ротшильд про перемогу герцога Веллінгтона над Наполеоном. А першого президента США Джорджа Вашингтона замість лікування антибіотиками, яких за його часів не було, лікували кровопусканням, що і стало причиною його передчасної смерті. Технології для нашої цивілізації - як повітря. Але як не ми помічаємо повітря, без якого не змогли б жити, так і не помічаємо технологій, без яких ми знову були б занурені у варварську епоху.

І так само мало ми, українці, цікавимося якістю та кількістю цих сучасних технологій в українській економіці. Ми чомусь вважаємо, що для того, щоб технології розвивалися, не потрібно докладати зусиль, і приблизно так, як щодня сонце встає на сході, самі собою розвиватимуться технології. Однак це зовсім не так.

Нещодавно відомий американський винахідник і венчурний капіталіст Пітер Тіль написав тривожну статтю. У ній він каже, що порівняно з першою половиною XX століття, коли були створені реактивна авіація і сучасні автомобілі, міст «Золоті ворота» в Каліфорнії та космічна галузь, хід розвитку технологій в сучасну епоху сповільнився скрізь, крім інформаційного сектора. На його думку, сталося це тому, що різко впав темп інженерного прогресу в реальному секторі. Це загрожує величезними проблемами для людської цивілізації, населення якої швидко зростає, при тому що технологічна інфраструктура та транспорт, в цілому, перебувають на рівні середини XX століття, і проривних технологій зі створення зразків нових технологічних товарів у світі явно недостатньо. Але замість того, щоб насторожитися і опікуватися всім цим, ми, людство, продовжуємо перебувати в благодушному стані.

Особливо це помітно, продовжив би я думку Тіля, в Україні, в якій, починаючи з 1990-х років, еліти і народ начисто втратили інтерес до національного технологічного розвитку, цілком зосередившись на особистому споживанні. В результаті всі колись значущі позиції в світовій табелі про ранги технологічного розвитку втрачені. Зараз нам би схаменутися і, поки остаточно не зруйновані всі українські технологічні центри та наукові інститути, взяти участь у четвертій хвилі промислової революції, що йде просто зараз. Але як не було у нас ніякого інтересу й ентузіазму в цьому питанні, так і немає.

Такі висновки я зробив на підставі прочитання проекту урядового документа під назвою «Стратегія розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року», опублікованого в українській пресі. У ньому немає ні стратегії, ні розвитку. Таке враження, що його писали люди, яких технологічний розвиток анітрохи не цікавить і які намагаються завдати цьому ймовірному розвитку максимальну шкоду.

Документ складається з 25 сторінок, на яких, крім гарних таблиць, опису поточного стану національного українського технологічного сектора і загальних роздумів ні про що («економіка знань є безальтернативним стратегічним напрямком для розвитку суспільства і держави»), практично відсутня стратегія того, як ми досягнемо вкрай необхідного нам розвитку національних високотехнологічних галузей.

Наприклад, у розділі «Фінансові ресурси» основними проблемами, що гальмують технологічний розвиток України, названі такі: відсутність доступу до капіталу; відсутня державна підтримка; обмежувальне валютне регулювання. Я хотів би запитати у авторів документа - відсутність доступу до капіталу кого саме? Держпідтримка яка і кого конкретно? Яке валютне регулювання стосується розвитку технологій, який воно обмежує? Абсолютно незрозуміло, до кого звернені ці пункти, а їхній негативний вплив на технологічний розвиток неабияк перебільшено.

Але не сказано в цьому документі, наприклад, про те, що в світі існує дві моделі фінансування інновацій: «англосаксонська», через фондовий ринок, і «континентальна», через банківське кредитування. І що Україні необхідно вибрати, за якою моделлю фінансування інноваційного технологічного розвитку нам треба йти.

Але, мабуть, автори документа не знають, наприклад, що прориви американського технологічного розвитку були здійснені не за рахунок держфінансування (яке мало місце, але не відігравало вирішальної ролі), а за рахунок створення національної венчурної системи - багаторівневої екосистеми бізнесу, де спочтаку ризиковий технологічний бізнес фінансують бізнес-янголи, які спеціалізуються на подібних угодах; далі фінансування здійснюється спеціалізованими венчурними фондами; далі стартапи виводяться на фондовий ринок технологічних компаній (національна і міжнародна технобіржа NASDAQ) за допомогою процедури IPO.

І нам, українцям, просто потрібно створити відповідну національну фондову структуру, а потім за допомогою прямих контрактів, які ми укладемо з американської та іншими міжнародними і національними спеціалізованими системами підтримки технологічних інновацій, зробити можливою участь американського та іншого міжнародного капіталу в українських технологічних розробках. Або, якщо така модель не підходить, треба ґрунтуватися на німецькій моделі фінансування технологій через банківське кредитування.

Як ми будуватимемо свій національний технологічний кластер? Що візьмемо за основу? «Кремнієву долину» в Каліфорнії, «Шосе 128/495» в Бостоні або ізраїльську програму «Йозма»? Ці питання справляють набагато більший вплив на успіх або провал національного технологічного розвитку, ніж «обмежувальне валютне регулювання».

Прийняття тієї чи іншої світової моделі значно скоротить час на її впровадження, оскільки часу у нас залишилося дуже мало. Але ми знову намагаємося винайти велосипед, при тому що цього робити не вміємо. Ось, наприклад, що пишуть автори документа: фінансування технологічного та наукового розвитку через те, що прибутки підприємств мають наразі тенденцію до зниження, можливо здійснити за рахунок держбюджету та міжнародної допомоги. Це щось неймовірне. Як це взагалі можливо - венчурне фінансування за рахунок держбюджету? Адже зайвих грошей у бюджеті немає, а у фінансуванні технологічних змін вдалою є тільки одна інвестиція з десяти, і це ще дуже оптимістична статистика.

Я вже писав про те, чому так відбувається. Зараз у владі перебувають олігархічні угруповання, які категорично не хочуть змінювати поточний порядок, бо зміна цього порядку неминуче призведе до їх усунення від влади. Але оскільки для збереження добрих стосунків із Заходом їм критично важливо всіляко демонструвати наявність у нас реформ і показувати прагнення до подальшого їх проведення, тому і пишуться документи, єдиною метою яких є переконати світову спільноту в тому, що у нас реформи йдуть, хоча насправді на них і натяку немає.

Якщо ми не змінимо нинішній характер діяльності з технологічного розвитку України, наша держава зникне з карти світу. І це не залякування, а реальний прогноз, що спирається на тренди світового економічного розвитку, ґрунтом якого зараз є саме розвиток технологій. У нас же в пріоритетах розвиток технологій перебуває на останньому місці.