В часи, коли відбувається щось складне, важке фізично або психологічно, на що можна вплинути слабо або ніяк, людям властиво ховатися в почуття "перечекати".

"Перечекати" може приймати різні форми. На Майдані "перечекати" було в -20 перестояти ту чи іншу сторону. Пережити ще один день без новин, переспати ще одну ніч. "Перечекати" в Росії означає пережити Путіна, дожити до дня, коли з'явиться надія на зміни. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише Олена Трибушна.

Наше з вами нове "перечекати" - це пережити епоху змін і дожити до моменту, коли тут виросте якась Польща або інша східноєвропейська країна (ну, якщо ми говоримо про "дожити" ще за нашого життя). Де нормально буде вчити дітей, вести бізнес, обирати владу, подорожувати, працювати, видавати газети, знімати кіно, класти гроші в банк, купувати автомобілі, будувати житло.

Нормально - це передбачувано і прогнозовано, за зрозумілими правилами і пропорційно прикладеним зусиллям, однаково комфортно в Києві, Генічеську та Бердичеві, приблизно однаково доступним дитині вчителя і дитині прокурора, якщо вони однаково здатні, і багато інших "нормально".

Чи усвідомлюєте ви, яким довгим буде це "перечекати" і дожити? Навіть за найоптимістичнішого сценарію. Не 10 років і, ймовірно, не 20. Візьмемо ВВП на душу населення за ПКС. В Україні це близько $7 тис., у Польщі - $26 тис., в Румунії - $20 тис. Якщо українська економіка раптом вибухне і почне рости зі швидкістю 6% на рік і буде рости з цією ж швидкістю найближчі 10 років, то примітивним математичним підрахунком отримуємо, що через 10 років ВВП України сягне $13,3 тис. А через 20 років - до $23,8 тис. Це якщо кожен рік 6%, і так десять років поспіль. Що для нас буде ніби як "економічним дивом". Тому що, наприклад, МВФ прогнозує на наступний рік 1,5% зростання. Тому що Яресько прогнозувала 4% з застереженням, що за 24 роки незалежності лише дев'ять років траплялося вище 3%. Тому що Польща після шокової терапії зростала на 6% в рік. Тому що Китай з його економічним дивом зростав у середньому під 10% в рік.

У нас економічного дива поки що не спостерігається. У нас поки що, як і раніше, крадуть. Крадуть і ділять. Крадуть і ділять. Крадуть і ділять. Поки крадуть, не буде економічного дива. Точно не буде. Не буде комфортно, доступно, справедливо і пропорційно. У Генічеську точно не буде (яким би всемогутнім там не був мер).

Чи потрібно засмучуватися з цього приводу? У мене немає переконливої відповіді на це питання. Є розуміння, що наше new normal на найближчі 10-20-30 років - це розгрібати, пахати, будувати і бити по руках тих, хто краде. Потрібно, напевно, просто навчитися отримувати від цього задоволення. Таким буде наше нове "перечекати".

У мене немає інших відповідей. Можливо, ви знайдете їх у текстах більш розумних людей в нашому крутому спецпроекті Україна-2030. Я підгледіла в ньому відмінне визначення того, якими ми повинні з вами стати в цю епоху змін, що впала на нас - цинічними оптимістами.

Цинічно усвідомлювати, що за той час, що ми будемо "наздоганяти Польщу", Польща наздожене яку-небудь Велику Британію. Цинічно бити по руках тих, хто краде. Цинічно відправляти дітей вчитися до Польщі та Великобританії, поки крадуть.

А оптимізм - його теж є, чим шукати. Наш путін помер, а іншим ще чекати і чекати (головне, нового не виростити). Жартую.

Якщо серйозно, то епохи змін завжди відкривають великі можливості. Вчіться їх бачити і шукайте скрізь (навіть у безглуздих лекціях заїжджих вовків з Уолл-стріт, якщо це вас надихає).

Це дивовижна країна з дивовижними людьми. І тут диво обов'язково станеться, економічне чи ні.