Коли я приїхала до Іспанії і почала вивчати мову, мені на очі потрапила одна стаття про те, на які теми не прийнято говорити в Іспанії. Цих тем було п'ять. Я запам'ятала тільки три: не можна запитувати, за яку партію людина проголосувала на виборах, яку зарплатню людина отримує і про гомосексуалів. Я якось намагалась притримуватись цих правил.

Не можна сказати, що тема гомосексуалів іспанців зовсім не хвилює. Але якихось дуже сильних емоцій також не викликає. Єдине, що в іспанському суспільстві іноді виникає дискусія про усиновлення геями дітей. Закон поки що не дозволяє парам гомосексуалів усиновлювати дітей, хоча дозволяє одружуватися. Але все рівно є випадки, коли такі пари мають дітей.

Мій чоловік працює малярем. Одного разу він мав клієнтів гомосексуалів. У нас з ними склались дружні стосунки. Це були два досить гарні чоловіки середнього віку, один з них француз. Вони мали власну перукарню. У їхній квартирі у спальні я побачила велику фотографію їхнього весілля. Вони обоє у смокінгах, їхні батьки, друзі. Мені це фото здалось трохи дивним.

Подружжя виявилось люб'язним, привітним. Звичайно, я була дуже зацікавлена цим знайомством. Я ніколи не спілкувалась з геями. Один з них, Луїс мав чоловічу роль у сім'ї: працював у перукарні, а дома йшов одразу на диван. Інший, Філіп, виконував жіночу роль: теж працював у перукарні, але вдома не йшов на диван, а йшов на кухню. Прання, організація роботи перукарні, вигулювання песиків, то все було "жіночою" роботою Філіпа.

Якось Філіп захворів і потрапив до лікарні, і йому по телефону довелось шукати собі заміну на роботі і також вчити Луїса, як вмикається пральна машинка. Коли я з чоловіком прийшла провідати Філіпа до лікарні, то він зовсім по-жіночому ледве стримував сльози, коли розповідав про свою хворобу. І ще в лікарні я звернула увагу на руки Філіпа: вони мали довгі тонкі пальці з нігтями у формі мигдаля. Руки були зовсім молоді, хоча Філіпу було більше п'ятидесяти років. І коли ми з Філіпом розмовляли, то склалась саме така ситуація, коли дві жінки злегка жаліються на своїх чоловіків і критикують їх недотепність. Я відчула з Філіпом жіночу солідарність. Він мені здався жінкою у чоловічій подобі .Чомусь саме таким його створила природа.

Одного разу мій чоловік прийшов додому і повідомив, що Філіп з Луісом вирішили продати квартиру і поїхати на Канари. Виявилось, що двері їхньої квартири хтось подряпав, написавши слово "maricón" - це груба форма слова " гей" по-іспанськи. Вони попросили мого чоловіка пофарбувати двері.

Я поставила себе на місце цих двох людей. Їм обом вже за п'ятдесят. Перукарня дуже великого доходу їм не давала. Продати квартиру в Іспанії зараз дуже тяжко і можна тільки дуже дешево. І починати нове життя у середньому віці на новому місці. Без грошей, без упевненості, що на новому місці хтось знову чогось не нашкрябає на їхніх дверях. І якщо врахувати, що їм вже довелось виїхати з Франціі, де їх також образили, то можна уявити, наскільки їхнє життя важче за життя інших людей. Мені пригадався роман Ремарка про євреїв під час Другої світової, які мусили постійно перетинати кордони європейських країн, бо ніде їм не було місця. І мені подумалось: кому зробили щось погане ці двоє літніх чоловіків, які тихо собі живуть, працюють, люблять та піклуються один за одного? У кінці кінців подружжя нікуди не поїхало. До наступного шкрябання на дверях?

Я люблю Україну. Щоб допомогти Україні ми разом з чоловіком, до речі монголом, створили в нашій провінції асоціацію українців, щоб допомагати Україні матеріально і щоб нести інформацію про Україну світові. Для того, щоб проводити мітинги, потрібен був дозвіл. Дозвіл проситься за десять днів до мітингу. На мітинг приходить поліція, щоб слідкувати за порядком. Коли я просила дозвіл, то мені сказали, що коли дуже потрібно, то навіть можна проводити мітинг наступного дня, так як мітинг є базовим правом людей. Я ще раз подумала: оце є Європа. Одного разу, коли ми попросили в черговий раз дозвіл на мітинг, то я отримала погрози від антимайданівців. В Іспанії теж це зілля є. Я повідомила поліцію і нам замість однієї поліцейської машини прислали три машини. Я вкотре подумала: хто ми такі для Іспанії, що 8 поліцейських у неділю мають охороняти мітинг українців?

Демократія, як сказав якийсь політик, не ідеальна форма правління, але кращої людство не придумали. І якщо українці хочуть жити в демократичному суспільстві, то мають поважати права сильних і захищати права слабших. Я останнім часом розчарувалася своїми ФБ-друзями, які себе вважають революціонерами, демократами, борцями за нову Україну, але які вважають, що геям треба тільки морду бити, що у геїв немає проблем в Україні .

І чомусь ні українські авторитети, ні вчені не виступили у підтримку геїв. Пояснити, думаю, це можна тільки страхом отримати підозру, що ти гей. Всі бояться, геї теж. Ну, і звичайно, церква теж налаштовує людей. Так що можна стверджувати, що українська демократія закінчується там, де починається український гей.

Звичайно, зараз війна. Багато хто каже, що проблема геїв не на часі. Так, нам потрібно думати про зброю, захист держави, поранених, газ, економіку і ще багато про що. Але якщо українці не дбатимуть про незахищених членів суспільства, то гріш ціна такій державі .Якщо ми будуємо демократію, то проблеми кожної людини важлива, і проблема геїв також. І ті, хто вважає себе демократом, має сказати своє слово.

Олена КОСЕНКО