Нещодавно українській громадськості було продемонстровано реліквію, що дійшла до нашого часу - печатка Святослава Хороброго. Презентували її перед чисельними ЗМІ народний депутат і перший командир "Азову" Андрій Білецький; кандидат історичних наук, директор Центру археології м. Києва Михайло Сагайдак та доктор історичних наук, старший науковий співробітник інституту української археографії та джерелознавства Олег Однороженко.

Історія самої печатки князя нараховує 1000 років. Хоча за це вагоме довголіття цікаві лише два епізоди з її «життя»: період Святослава та історія її появи у азовців.

Батько Святослава Ігор помер, коли хлопцеві виповнилось всього кілька років. Тож майбутній київський князь зростав під опікунством своєї матері Ольги, яка правила Києвом і підлеглим їй племенам. З часу повноліття Святослав переймає всі важелі правління і, як самостійний князь, здійснює низку загальновідомих походів на Хазар та Болгарію. Печатка Святослава є свідком болгарського періоду життя нашого князя.

Що з себе представляє печатка? Це свинцевий диск розмірами близько 3 см. Вздовж печатки, всередині є канал для шнура. Такі печатки привішувались до документів на шнури або стрічки і від того мають ще назву «вислі печатки».

Такими печатками завіряли грамоти, або жскріплювали листи. На обох сторонах нашої печатки зображено княжий знак - двозуб. Цей знак був особистим символом Святослава. Саме двозуб послугував праобразом сьогоднішньому гербу України - тризубу Володимира Святославича. Володимир додав середній зуб, як новий елемент у знак батька, для того, аби відрізняти обидва символи. На одній стороні печатки залишились літери АРХО, що є частиною грецького слова «архонт» - тобто князь. На іншій стороні лишились літери СФЛА - це середня частина імені Святослав, яке в грецькій мові звучало як «Свендосфлавос». Датувати печатку князя слід 968-969-и рр. Чому така точна дата?

Справа у тому, що київські князі не користувались печатками подібного типу. Ми знаємо про нашу місцеву, архаїчну традицію «княжого слова», що не потребувало в умовах абсолютної влади якогось іншого підтвердження. Вислі свинцеві печатки - це візантійська традиція. Коли Святослав зробив свій переможний похід на Болгарію, яка була під величезним впливом візантійської культури, наш князь, аби увійти до спільної дипломатичної традиції став користуватись і вислими печатками. Саме тому на ній поєднано дві системи: нашу знакову (двозуб) та візантійську писемну (титул грецькою мовою, а ім'я у грецькій транслітерації). Водночас печатка слугувала і завіренням княжого слова і в Києві, адже Святослав під час походів довгий час був відсутнім на Русі. У 1912 р. в Києві на Старокиївській горі знайшли першу печатку Святослава, яка зникла у часи ІІ Світової війни.Вона, на відміну від нашої, мала трохи грубіші форми і, судячи з усього, була вторинною по відношенню до повернутого азовцями екземпляра.

Наприкінці 969 - початку 970 р. Святослав був у Києві, а отже і користуватись печаткою, щоби завірити листа чи документ, який буде знаходитись на території ж його садиби не було необхідності. У 972 р. Святослав загинув на Дніпровських порогах, повертаючись з Візантії. Тож очевидно, що більш раніший екземпляр, враховуючи і місця перебування Святослава, слід датувати часом його першого походу на Болгар - тобто 968-969 рр.

«Отримання» Реліквії.

Історія знахідки печатки і до цього часу наповнена загадками. Все, що нам вдалось дізнатись на сьогоднішній день, відкриває для нас наступну картину. В кінці 1970-х рр. очільники місцевих партійних структур вирішили святкувати 1500 років місту Києву.

Затвердження цієї дати супроводжували інтенсивні археологічні, наукові та дослідницькі роботи. Зокрема у складі комісій, робочих груп та археологічних експедицій працюють і історики й археологи з Росії. Один із них очевидно у пошуках менш старовинних артефактів, як-то імперських чи ранніх радянських монет, розпитує у будівничих, які тут-таки в центрі міста кладуть бруківку чи оновлюють інфраструктуру старого міста, чи не знаходили монет або різних старовинних предметів. Часто під час саме таких робіт будівельники знаходять різні цікаві речі. Саме так до його рук потрапляє і печатка Святослава. Чи думав той науковець, що йому із пригоршнею монет продали робітники чи ні - невідомо. Так чи інакше, але реліквія була відвезена ним до свого дому - одну з найближчих околиць Москви. Про свою несподівану знахідку та її вивезення, науковець вирішив не розповсюджуватись. Після його смерті нащадки, продаючи книжки і різні речі з кабінету, побачили і цей предмет, що мав зацікавити потенційних покупців. Місцем збуту мав стати Новгородський Музей. Проте як і у всіх державних структурах мала бути створена спеціальна комісія, що робило продаж достатньо довгою процедурою. Тож печатка отримала розголос і у позамузейних колах. Принагідно слід зазначити, що нещодавно Новгородський музей, формуючи свою колекцію, поповнив свої фонди сотнею подібних княжих печаток, але пізнішого часу - 11-12 ст.

Всі вони були знайдені в Україні і незаконно вивезені до Росії. Не здивуємось, якщо і наша печатка мала б опинитись в Новгородському музеї із підписом «найдено в Ладоге». Як тільки про неї дізнались азовці, Андрієм Білецьким було прийнято рішення повернути Реліквію Святослава в Україну. Спеціальна операція тривала близько двох тижнів. Були задіяно багато людей... 11 травня Реліквія Святослава Хороброго була вперше за багато років продемонстрована українцям.

Завершуючи цей невеликий нарис, слід зазначити, що довгий час історичні реліквії нашого народу вивозили за кордон. Російські музеї наповнені нашими старожитностями. За останні сотні років українцям не вдалось повернути жодної з наших реліквій. І саме тепер "Азов", у час російсько-української війни, здійснив цей славний чин!

Незабаром печатка буде продемонстрована українцям у складі виставки, які готують азовці.