Два місяці тому парламент України призначив Володимира Гройсмана новим прем'єр-міністром, пише в своєму блозі на "Новому часі" виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. "Я вам покажу, що таке управління державою!" – сказав Гройсман у своєму виступі у Верховній Раді перед голосуванням за нового прем'єра. Арсенія Яценюка, попередника Гройсмана, різко критикували за відсутність докладного плану дій, тож новий прем'єр розпочав управляти країною власне з розробки такого плану.

Перший проект плану був представлений і оприлюднений 19 травня, через місяць після формування нового Кабінету Міністрів. Громадськості й усім зацікавленим було запропоновано вносити свої пропозиції – нова практика в Україні, що свідчить про відкритість нового уряду до публічних консультацій. За оцінкою коаліції українських громадських організацій "Реанімаційний пакет реформ", близько чверті пропозицій коаліції було включено до фінального документу, що був схвалений 27 травня й оприлюднений 10 червня.

План, викладений на 232 сторінках, охоплює як ключові реформи, конче необхідні для термінової і кардинальної перебудови радянської системи державного управління, так і щоденні питання роботи уряду (як-от участь українських спортсменів у змаганнях та посилення контролю за музейними фондами).

Але чи справді цей план відрізняється від стосу попередніх "стратегічних" документів, підготовлених іншими урядами лише для того, щоб припадати пилом на полиці? Так, відрізняється. Проте якісно він не є рівноважним.

Назвемо два головні позитивні моменти документа:

1. Чітко обґрунтовані стратегічні пріоритети: макроекономічна стабілізація, створення сприятливого бізнес-середовища, верховенство права і боротьба з корупцією, забезпечення якісного державного управління і державних послуг, a також безпеки громадян і народу. Ці пріоритети передбачають тринадцять ключових реформ, зокрема податкову, пенсійну і реформу соціального забезпечення; приватизацію і реформу управління державними підприємствами; дерегуляцію; децентралізацію і реформу державного управління.

2. Усі розділи жорстко структуровані, у кожному чітко окреслено проблему, цілі, ключові показники ефективності в 2016 р., заходи, вже вжиті та заплановані на 2016-ий (із зазначенням термінів та відомств, які за них відповідають), а також заходи, необхідні у середньостроковій перспективі. Ще ніколи план уряду не був настільки сфокусованим на актуальних проблемах та відповідних завданнях для їх вирішення.

Ці сильні сторони плану уряду, вірогідно, забезпечила Група стратегічних радників Бальцеровича-Міклоша. Президент Петро Порошенко та прем'єр-міністр Володимир Гройсман створили цю групу в квітні для координації та підтримки реформ у виконавчій владі. Конкретні реформи, викладені у розділах плану, розробили галузеві міністерства, а Група стратегічних радників, імовірно, відповідала за структуру та пріоритети цього документа.

На жаль, план не можна назвати чітким на всіх рівнях і напрямках. Зокрема, він не має короткого переліку відстежуваних ключових реформ, на яких новий прем'єр-міністр має насамперед зосередити своїх зусилля та відзвітувати про них у своєму річному звіті. Наприклад, "Верховенство права і боротьба з корупцією" є розділом 5 плану і не мають пріоритетного статусу порівняно з іншими реформами – хоча і громадськість, і бізнес-середовище вважають корупцію і відсутність захисту прав власності найважливішою проблемою країни і головною перешкодою для інвестицій та економічного розвитку..

Крім того, культура проектного менеджменту в уряді перебуває в зародковому стані, тож більшість галузевих міністерств, як і раніше, орієнтовані на процес, а не на результат. Це зіткнення підходів – реформаторського та процес-орієнтованого – виразно проявляється в документі. Деякі розділи, наприклад, про реформи в управлінні державними фінансами чи в сільському господарстві, є дуже чіткими у плані практичного втілення цього року. Інші нагадують традиційні документи з минулого, що рясніють безкінечними "покращити" і "розробити стратегію". Можна очікувати, що й результати у цих сферах будуть дуже різними.

План дій уряду надто сильно залежить від галузевих міністерств на шкоду глобальним, стратегічним пріоритетам. Прикладом можуть слугувати галузеві ініціативи щодо електронного уряду у багатьох розділах, при тому, що запровадження електронного уряду не включено до загальних пріоритетів Кабміну – можливо, тому що немає галузевого міністерства, відповідального за це. Другим прикладом надмірного покладання на галузеві міністерства є освіта. При тому, що Міністерство освіти належить до трьох найбільших суб'єктів державного фінансування, 75% видатків міністерства – сфери середньої та вищої освіти – не відображені в плані. Значні видатки міністерства потребують оптимізації та реформування, тож не повинні бути вилучені з плану реформ.

Незважаючи на ці системні недоліки, більшість дій, викладених у документі, є кроками у правильному напрямку. Головними принципами, які прочитуються між рядків, є створення невеликого, але ефективного державного механізму та капітальна перебудова залишків радянської та пострадянської систем.

Проте цей документ важко назвати планом радикальних реформ. Офіційну програму дій уряду заледве прийняли з третьої спроби, тож новий Кабмін вирішив не ризикувати, та не включив ключові, але контраверсійні заходи у свій план. До нагальних проблем, яких нема у плані, належать украй необхідне підвищення пенсійного віку (від 57,5 для жінок та 60 для чоловіків до 65 для обох груп, на мою думку) та скасування заборони продажу землі сільськогосподарського призначення.

Відсутність реальної коаліції в парламенті є основною причиною того, що план реформ є недостатньо радикальним, а також становить головний ризик для його втілення. Проте відсутність плану як такого означає неможливість хоч щось змінити. Гарна новина – новий план нового уряду є якісно значно кращим і, нарешті, практичним та здійсненим.