Ми звикли думати про них в контексті усталених термінів. Праві, ліві, центристи. Комуністи, націоналісти, ліберали... Якісь такі звичні асоціації виникають у людей при слові "ідеологія". Іноді можна почути, що в української політичної еліти взагалі немає ідеології, або ж ідеологій надто багато і тому жодна з них не може досягти домінування.

Втім насправді ідеології - це не те, що ми про них думаємо. Це не системи абстрактно існуючих ідей, які можна засвоїти, інструменталізувати, вписати в політичну програму і використати як зброю для досягнення влади. Ідеології належать конкретним соціальним групам, вони виникають всередині груп, формуються на основі їхнього практичного, повсякденного досвіду. Вони невід'ємні від цих груп - своїх природних носіїв. Ідеології є дієвими інструментами тільки тоді, коли допомагають групам пояснити і захистити своє становище, відвоювати свої привілеї і позиції.

"Неідеологічність" України пояснюється тим, що в нас надто багато дрібних груп, ідеології яких не достатньо чітко усвідомлюються ними.

До того ж часто ці ідеології не конкурують, а взаємодоповнюють одна одну. Можна виділити чимало таких ідеологій. Дозволю собі, на свій страх і ризик, охарактеризувати декілька з них. Принагідно зазначу, що ці характеристики засновані на особистих спостереженнях.

Вони не претендують на вичерпність і повноту, а є радше певним узагальненням. Оприлюднюючи їх, я в жодному разі не хочу нікого образити, а хочу лише, щоб всі ми могли краще зрозуміти особливості і звичаї нашого суспільства.

Отже, на мій погляд, ці ідеології наступні:

1. Ідеологія бюджетників. Бюджетники - це окрема група людей, які сердечно вірять, що держава має платити за все. Вони вірять, що оплачуване державою робоче місце - це священне право і величезна перевага людини, тому що воно дає стабільність і цілком практичні вигоди. Вони вірять також, що держава має платити зарплату навіть тоді, коли вже немає чіткого розуміння, для чого існує це робоче місце. При цьому бюджетники завжди відчувають себе обділеними, свої зарплати - недостатніми, але готові виходити на мітинги і всіляко відстоювати збереження своїх робочих місць.

2. Ідеологія керівників бюджетних організацій. Її носіями є окрема, цілком визначена група людей. Вона в основному поділяє настанови, вказані вище, і вірить в те, що державні підприємства - це священна корова, яку в жодному разі не можна вбивати, перш за все, заради збереження соціальної стабільності. Навіть якщо деякі, надто проникливі керівники і сумніваються у перспективах бюджетних установ в умовах вільного ринку, їх морально підтримує відчуття того, що за ними стоять сотні і тисячі працівників, які не хочуть втрачати своїх робочих місць. По праву вони відчувають себе представниками цих людей, захисниками їхніх законних інтересів. Це додає їм впевненості у відстоюванні права на існування своїх підприємств.

При цьому вони природним чином сприймають свої організації як бізнес, успіх якого вимагає цілком реальної підприємливості і кмітливості, здібностей, якими володіє не кожен. Обов'язковим, зокрема, є вміння домовлятися з посадовцями і чиновниками, просити, кланятися, переконувати, іноді - купувати. Звичайно, цей бізнес має свої незручності і складності, свої тонкощі і ризики. Але це бізнес. В цілому ідеологія керівників бюджетних організацій - це ідеологія державного бізнесу.

3. Ідеологія чиновників. В її основі лежить віра в те, що людей треба контролювати і обмежувати. Згідно з цією ідеологією, жодній людині не можна давати надто багато свободи, бо люди за своєю природою надто жадібні і нечесні. Тому контроль, контроль і ще раз контроль! До того ж, як відомо, жадібність постійно спонукає людей заробляти гроші. Якщо дозволити їм робити це безконтрольно, без відповідних жорстких обмежень та чітких зобов'язань, то вони дуже швидко розбагатіють, знахабніють і перестануть ділитися з державою своїми доходами. Власне, в цьому і є основна мета чиновницької корпорації - змусити людей ділитися. Справжня причина, чому так відбувається, ніяк не пов'язана з чиїмись особистими злими намірами. Справа в тому, що у чиновників завжди багато цікавих ідей і програм діяльності, на які їм потрібні гроші. Це найрізноманітніші програми - від виплат пенсій до підняття зарплат бюджетникам. Багато, багато різноманітних програм. Щоб дістати гроші на ці програми, потрібно проявляти підприємливість, кмітливість, а іноді справжній креатив. Зокрема, майже постійно потрібно видумувати правила і обмеження, які будуть стимулювати різних громадян ділитися своїми доходами. До того ж правила і обмеження потрібно видумувати завжди нові, тому що люди вчаться їх обходити і через те вони швидко втрачають ефективність.

Єдина категорія людей, якій довіряють чиновники, це керівники бюджетних організацій. Так вже повелося, що між цими групами є певні точки дотику і взаєморозуміння. Одні підтримують інших. Хоча їхні ідеології відрізняються, але рівень довіри між ними доволі високий.
4. Ідеологія громадських активістів. Громадські активісти - це окрема група людей, яка в нас вже напрацювала власну ідеологію. Громадські активісти вірять в те, що вони знають, що не так в нашій країні і як це виправити. Щоправда їхні рецепти по виправленню того, що не так в країні, зводяться часто до того, що треба змусити «владу» щось зробити або на щось виділити гроші. Саме на критиці «влади» громадські активісти найчастіше заробляють собі політичний та іміджевий капітал. Власне, це не так вже й складно, бо ж «влада» в нас, як відомо, або нічого не робить або робить щось не те.

Іноді громадські активісти розробляють цілком конкретні проекти для реформування якихось секторів, входять до робочих груп, проводять дослідження. Проте, цікавий момент, їхні рецепти або важко втілити на практиці, або ж впровадження їх не дає очікуваних результатів. Це відбувається тому, що громадські активісти великою мірою ізольовані від тих суспільних груп, проблеми яких вони намагаються вирішити. Попри деякі винятки, основна діяльність громадських активістів та їхніх організацій направлена на пошуки спонсорів та спроби їх зацікавити. Оскільки спонсорами (а, значить, і замовниками) часто виступають не ті групи, проблеми яких вирішуються, а зарубіжні фонди або якісь зовсім інші люди, то основною метою стає не ефективність запропонованих проектів, а вміння комунікувати зі спонсорами, засвоєння зрозумілої для них мови і термінології, оволодіння відповідними навичками позиціонування себе в медіа-просторі, public speaking і таке інше. Ці маркетингові технології великою мірою визначають корпоративну культуру наших громадських активістів, принаймні найбільш помітної їхньої частини.

5. Дозволю собі виділити ще ідеологію дрібного і середнього приватного бізнесу. Вона також існує в нашому суспільстві. Тільки це не класична ліберальна ідеологія, заснована на вірі в те, що свобода приватного бізнесу - це фундамент благополуччя країни. Ні, ні і ще раз ні. Наш бізнес в це не вірить. Навпаки, у багатьох представників приватного бізнесу можна спостерігати цілком соціалістичні погляди на речі, зокрема, на роль держави, соціальні гарантії і тому подібне. Необхідність займатися приватним бізнесом радше вважається певним непорозумінням, яке склалося в силу того, що в бюджетному секторі не вистачило робочих місць. При цьому самовідчуття бізнесу в нашій країні - це самовідчуття людей, які завжди почувають себе винними. Як ще вони можуть почувати себе в умовах постійних підозр і осуду з боку громадської думки?

Існує природне ставлення податківців і контролюючих органів до бізнесу як до злочинців, якщо не реальних, то потенційних. Воно диктується, власне, самою ідеологією чиновників, покликаною виправдати наявні в їхній системі технології контролю за суспільством. Але чомусь ідеологія цієї окремої групи має на наше суспільство майже магічний вплив. Це видно з того, як охоче на приватний бізнес списують провини за різні соціальні лиха, будь-які правопорушення чи труднощі у сфері бізнесу роздуваються у ЗМІ і масовій свідомості як свідчення його "злочинності" і моральної упослідженості. Цим займаються всі, хто тільки може - від регіональних ЗМІ до депутатів, які роблять заяви про "свавілля приватних фірм" на їхніх округах.

На практиці все це призвело до того, що наш приватний бізнес живе у повній впевненості в тому, що гроші в цій країні можна заробляти лише під покровительством впливових посадовців або залишаючись в тіні, що по-іншому бізнес і не робиться взагалі, і що саме в цьому, а не в ринковій конкуренції полягають основні ризики бізнесу. Ідеологія нашого бізнесу - це ідеологія втомлених людей, становище яких завжди було надто ненадійним.

Втім, слід зазначити, що останнім часом спостерігаються деякі позитивні тенденції. В публічному дискурсі про бізнес почали частіше говорити як про «платників податків» і «творців робочих місць», що напевно б мало викликати повагу, якби не звучало так утилітарно.

Поступово з'являються медіа і громадські організації, готові презентувати бізнес в позитивному світлі. Та й самі представники бізнесу почали потроху переглядати свої погляди на життя в цій країні. Але, на мою скромну думку, цього ще дуже не достатньо для того, щоб підприємливість та ініціатива, яка природно властива приватному бізнесу, дійсно змогла відіграти помітну роль в економічному відродженні нашої країни.

Звичайно, все це не повний перелік ідеологій, які сформувалися в нашому суспільстві. Можливо, комусь захочеться його доповнити. Можливо, хтось буде вважати мої оцінки надто різкими чи хибними. Хай так. Зрештою, кожен має право на свою думку