Реакція українського суспільства на антиукраїнську істерію, що набирає обертів у Польщі, чимось нагадує спроби загасити вогонь бензином. Одні у відповідь обурюються, пригадують польські кривди і розносять антипольські настрої інформаційним простором. Другі намагаються достукатися до свідомості сусідів науковими фактами, наївно вважаючи, що вони на нас визвірилися суто через брак об'єктивної інформації.

Це абсолютно безглузда реакція, оскільки визначальним поняттям, яке характеризує процеси, що нині відбуваються в польсько-українських стосунках, є ІСТЕРІЯ. Суб'єкта (в тому числі колективного), який б'ється в істериці, неможливо привести до тями ні криком, ні ввічливим нагадуванням, що кататися по підлозі і вигукувати несправедливі образи на адресу оточення – негарно, і немає на те ніяких підстав.

А поляків (принаймні значну їх частину) вганяють у стан істерики за допомогою політиків-популістів, кремлівських агентів і просто корисних ідіотів, які далі свого носа не бачать. Звичайно, було б спокусливо списати негідну поведінку сусіднього народу винятково на підступи кремлівської агентури, але механізм, який спричинив напругу в наших стосунках, дещо складніший.

Якщо Москва не спромоглася посварити дві частини України і розвалити нашу державу руками її громадян (бо для розпаду не було ніяких об'єктивних передумов), то як вона змогла б на рівному місці посварити два великих європейських народи? Максимум, на що здатен Кремль – це роздмухати вогнище, яке тліє, спрямувати об'єктивні процеси у вигідне для себе русло або посилити амплітуду коливань. І це він робить майстерно, треба віддати йому належне.

Слід мати на увазі, що однією з головних рис польського національного характеру є гонор. І цей гонористий народ постійно почувається принижено як у європейській сім'ї, де німці та інші важкоатлети давлять на нього своєю економічною вагою, так і стосовно Росії, яка недавно просто знищила його керівництво, а поляки тільки втерлися і нічого не могли у відповідь вдіяти. І вся жовч, яка накопичувалася в польському суспільстві тривалий час, вихлюпнулася на українців, оскільки самостверджуватися за наш рахунок зараз набагато легше і безпечніше, ніж за рахунок німців чи росіян. Так, це дуже негідно – зривати злість на слабшому і вразливішому, але, на жаль, це дуже поширений спосіб психологічної компенсації (а колективний суб'єкт – це теж суб'єкт, чия колективна свідомість побудована майже за тими ж самими принципами, що й індивідуальна). Так, за Андрусівською угодою і Руїною неодмінно слідує upadek Polski, але хто ж робить висновки з історичної практики? Ми теж небагато уроків з Історії винесли.

Як нам слід на це все реагувати? На мою думку, за жодних умов не варто відповідати у стилі "сам дурак" (оскільки це просто підніме градус антиукраїнської істерії в Польщі й остаточно поховає наше співробітництво у сфері безпеки, яка потрібна і нам, і полякам). Не варто й перекладати вину за те, що твориться зараз у сусідів, суто на наше керівництво (яке щось там не змогло пояснити, тупнути ногою, хряснути кулаком по столу, урезонити, тощо – інструментів впливу на інші держави у нас, чесно кажучи, об'єктивно не дуже багато). Ні зустрічна істерика, ні реакція жертви, яка винуватить у всьому себе саму, не вирішить проблему.

Слід чітко демонструвати нашу налаштованість на конструктив і дружні стосунки зі стратегічним партнером. Причому демонструвати не стільки Польщі (хоча я впевнена, що там ще залишилося багато людей, які не втратили ні совісті, ні здорового глузду), скільки нашим євроатлантичним партнерам, які мають важелі впливу на польський політикум.

Сплеск українофобії у Польщі має стати холодним душем для тих, хто вперто шукає по світу собі якихось братів, а потім жорстоко розчаровується, коли "брати" тягнуть руки до нашого горла чи норовлять ніж у спину встромити. Українцям бракує здорового егоїзму і тверезого погляду на речі. Немає в нас ніяких братніх народів, є лише ситуативні союзники. І спиратися слід в першу чергу на ті держави, які не мали, не мають, і не матимуть до нас ніяких територіальних претензій. Зараз природними союзниками України є англосакси. От до них і слід апелювати. Ну і тримати порох сухим на випадок, якщо процеси в сусідній державі остаточно вийдуть з-під контролю конструктивних сил і попливуть у кремлівському руслі.