1863 року в Росії вперше вийшли друком два листа псковського ченця Філофея, датовані XVI століттям. В одному з них Філофей закликає не вірити гороскопам, а в іншому просить московського князя змусити прихожан правильно хреститися та боротися з гомосексуалізмом, оскільки "мерзота така примножилася не лише серед мирян, а й серед інших, про яких я промовчу, але хто читає, нехай розуміє". У зверненні до князя Філофей формулює ідею: "Москва – "Третій Рим", а четвертому не бувати".

Попри те, що листи свідчать про забобонність ченця (Філофей проголошує московського князя нащадком Римського імператора IV століття Костянтина Великого та стверджує, що католики під час молитов лише пригинають коліна тому, мовляв, що вояки Понтія Пилата були римлянами), їх не лише опублікували, а й швидко зробили своєрідним ідеологічним прапором імперії. Розгромлена в Кримській війні країнами Заходу – Англією і Францією, імперія потребувала максимально простої ідеологеми.

Тож Візантія була "Другим Римом", роль третього приміряла Москва. Парадокс: цим підтверджуючи авторитет Риму першого та мимоволі визнаючи зверхність його імені.

Варто відзначити, що схиляння перед чужими здобутками двохтисячолітньої давнини властиве не лише росіянам. Слава Риму була такою, що у XIX столітті Волощина захотіла назватися Румунією, і так до сьогодні й називається ця країна, хоч у ній нещодавно і з'явилася ініціатива перейменуватися назад у Дакію, з якої римські війська й колоністів було виведено 271 року.

Та що Румунія! Німеччина з 962 по 1806 роки офіційно звалася "Священною Римською імперією", попри те, що саму Римську імперію добили германці – насамперед вестготи і вандали – після того, як сама вона винищила низку германських народів і племен. Такий собі "стокгольмський синдром" германців тривалістю ціле тисячоліття.

Чимало європейських держав запозичили з Риму саму мову, латинські назви державних установ, засади права тощо. Варто згадати архітектуру (й назву) американського Капітолію, щоб зрозуміти, звідки вуха ростуть.

Воно й не дивно. Ось як, приміром, казав про Римську імперію часів її розквіту цар Юдеї Ірод Агріппа ІІ: "Міць римлян на всій населеній землі непереможна. Євфрат на сході, Дунай на півночі, на півдні Африка, яку вони прорізали до пустель, й Іспанія на заході - все це їх не задовольнило: вони відшукали собі по той бік океану новий світ і перенесли свою зброю до раніше нікому невідомих британців. Греки, що славляться як найблагородніша нація під сонцем і які нині заселяють таку велику землю, згинаються перед римлянами. Македоняни, які все ще марять Олександром (Македонським) і його всесвітнім Македонським царством – миряться з мінливістю долі і шанують тих, яким щастя тепер усміхається. П'ятсот азійських міст – чи не коряться вони навіть без гарнізонів? Якщо є нація, яка в дійсності мала б можливість до повстання, так це галли, які так чудово захищені самою природою; на сході Альпами, на півночі Рейном, на півдні – Піренейськими горами і океаном на заході. Але, попри те, що вони оточені такими фортецями і нараховують серед себе триста п'ять народностей, володіють всередині своєї країни всіма джерелами добробуту і своїми виробами наповнюють майже весь світ, проте вони миряться зі становищем данників Риму. Їх тримають у покорі 1200 солдатів у той час, коли в Галлії майже більше міст, ніж ця жменя людей. Хто з вас ще не чув про численну націю германців? Вони мешкають у величезних країнах; вище їхнього зросту їхня гордість; вони зневажають смерть мужністю, а вдачею своєю лютіші за найдикіших звірів. Їхню тілесну силу і гігантський зріст ви мали нагоду спостерігати, оскільки римляни всюди мають бранців із цієї нації".

Тим часом Рим для середньовічних українців – місто апостолів Петра і Павла. І пізніше – римських пап, що засилали в Україну єзуїтів. Не більше і не менше.

Одна з причин такого ігнорування авторитету імперського Риму могла б потішити наше національне марнославство – це відзначена іноземцями схильність традиційної української психології до опору грубій силі.

Проте є й інша причина відсутності особливого пієтету перед римською потугою. Справа в тому, що і Рим, і її наступник Візантія не мали в очах наших предків особливого престижу.

І це попри те, що Римська імперія була єдиною у світі наддержавою, а її землі сягали від Іспанії, Британії, Магрибу та Єгипту до Вірменії та Месопотамії. Історія Півдня України перших століть нашої ери полягала в тому, що скіфи тиснули на грецькі міста, вимагаючи данини, а ті волали в Рим по допомогу. У 60-му році скіфи обложили Херсонес, а той для захисту покликав гарнізон римлян. Однак присутність римлян обмежувалася кількома пунктами в Криму. Чому Рим, що заволодів майже всім відомим античним світом, раптом зупинився на кордонах України? Про це може розповісти поезія римського поета Овідія, засланого на кордон сучасної України у 8 р. н. е. за збиткування над легковажною поведінкою жінок в імператорській родині.

Монумент у Констанці

Овідій скаржився, що повсюди бачить "варварів" – сарматів у їхньому традиційному одязі – широких штанях-шароварах. Це враження дуже по-живому передають те, як дві тисячі років тому жилося римлянам біля України:

"Багатьох твої турботи
не хвилюють.
І не лякає твоя міць, сліпучий Риме.
Все навколо охоплене жахом.
І я тремчу,
Бо біля ребра – ворожий меч.
Перемир'я бувають –
не буває надійного миру:
То нападають на нас,
то напад чекаємо ми.
Ти й не чекав – налітає їх зграя,
У самій фортеці, за мурами –
отруйні стріли знаходимо ми.
Збоку ножа кожен тут носить дикун.
Хоч їм мало тепла
від шаровар і кожухів".