Історія про сироватку.

Після поста Борислава Берези з пошуком протиправцевої сироватки для дитини з правцем мені зателефонувала Татьяна Тимошенко і спитала, чи є у нас сироватка.

Таня працює в МОЗі (і є на мою думкою однією з небагатьох людей, які там на своєму місці). Виявилося, що сироватка, що запропонували Березі, не підходить, бо одна - наша, яку ми віддавали на БСМП, на даний момент вже протермінована, а в Одесі взагалі анатоксін.

Довелося мені ранком суботи їхати в лікарню. Власне так трапляється майже кожної суботи. І неділі.

Потім були дзвінки від начмеда лікарні, де лежить дитина, я дзвонила Ольга Голубовская (Olga Golubovskaya), головному інфекціоністу, щоб запитати дозвіл на використання цієї конкретної сироватки, знайомила їх, і весь час не могла зрозуміти, чому досі за майже 2 роки після закінчення реєстрації російської сироватки немає ніякого замінника.

Тут захворіла дитина, тому усі забігали. А якщо це був би дорослий? Чи бомж би помирав десь у регіонах? А якщо це бабця, яка ще не хвора, але наступила на іржавий цвях?

В кінці кінців, чому я два роки поспіль працюю краще, ніж МОЗ?

Після поста про сироватку 7 мовчазних запитів у друзі, з більшістю навіть спільних френдів немає. Ось вона, котроткоплинна слава. :)