У Путіна і російської педерації не було б жодного шансу захопити Крим і Донбас, якби там високо цінували Україну, нашу мову і культуру.

Жодного шансу! Розумієте?

"Я вважав себе космополітом до війни. Думав, що не можна обмежувати себе мовами чи націями, національностями. Ще... Я завжди мав бунтівний характер. Я вчився в Києві у Національному Університеті "Києво-Могилянська Академія" сім років. Тут дуже вже всі тисли на українську мову. А я люблю не так, як усі. І не люблю, коли тиснуть. Через це і писав вірші російською. Говорив частіше російською, ніж українською. Це було давно. Мільйон років тому. До війни", - написав снайпер Микола Воронін на своїй сторінці у соцмережі.

Війна повністю все змінила. Я зрозумів, що до неї я жив без Батьківщини. Війна подарувала мені Україну. Я почав цінувати її такою, як вона є: її культуру, символи, прапор, тризуб. Та все ж, за звичкою, говорив російською. На важливість мови рідної звернула мою увагу координатор безкоштовних курсів української мови Катерина Мельник. Вже коли я йшов таким мирним містом поруч неї, ми вели собі розмову і тут я раптом збагнув, що у путла і російської педерації дійсно не було б жодного шансу зробити те, що вони зробили в Криму і на сході України, якби там високо цінували Україну, нашу мову і культуру. Жодного шансу. Розумієте?

Ніхто б не загинув із тих, хто пішов у небесну бригаду. Не гинули б діти, не руйнувались би будівлі і долі...

Стояв би і працював би Донецький Аеропорт. Русня не пройшла б і метра нашої землі. Ніде. Якби нас захищала наша мова і культура. Гебня це розуміла. Ось чому нещадно катувала свого часу наших Героїв за мову. Їх нащадки забули про їхні муки... І далі вважають, що обмежуватись у мовах не варто. Можна говорити російською і любити Україну. Ні, цього недостатньо.

Схаменіться людиі. Як часто ми починаємо цінувати те, що втратили? І часто починаємо це робити дуже пізно. Постфактум. Та краще пізно, ніж ніколи. То ж починаємо говорити українською народ, українська мова того варта. Того варті наші небесні побратими.