MENU

Про дипломатичні відносини та маріонетковий уряд

2405 0

Події в Криму в ніч з 7 на 8 серпня цього року найчастіше порівнюють із провокацією нацистькою Німеччини проти Польщі 1 вересня 1939 р. Втім є суттєві відмінності - німці вдарили миттєво: все було сплановано та підготовлено, війська виведені на позиції, залишилося реалізувати задумане. В сучасному випадку - якесь дивне зволікання навіть з оприлюдненням новини, а потім - гучні заяви керманичів Росії, показові навчання вблизу кордонів України на тлі попереднього стягування військових сил до Криму та по периметру кордону. Натомість вирує війна у ЗМІ та соціальних мережах, створюючи напередодні 25-ї річниці незалежності Україні нервозне тло та мобілізуючи російських громадян для підтримки правлячих кіл перед близькими виборами до Державної Думи. Та ще й машину Плотницького хтось висадив у повітря. Може - це основний зміст дійства, що відбувається на наших очах?

На жаль, це відносно оптимістичний варіант, а розгляд безпекових питань вимагає крайніх. Прямих аналогій бути не може, але якщо вже говорити про подібність ситуації, то варто згадати напад Радянського Союзу на Фінляндію, якому передував так званий Майнільський інцидент із недоведеним артилерійським обстрілом радянських військ. Тоді Кремль розпочав війну не відразу, а через чотири дні після провокації на кордоні. Водночас у радянських ЗМІ розгорнулась антифінська компанія. 29 листопада 1939 р., за день до початку війни, СРСР розірвав дипломатичні відносини з Фінландією. Втім Москва формально не ставила під сумів існування її держави, лише - уряду. Як співалося у пропагандистській пісні: «Ни шутам, ни писакам юродивым больше ваших сердец не смутить. Отнимали не раз вашу родину - мы приходим её возвратить». Ім`я «шута горохового» було добре відомо - це фінський прем`єр Аімо Каяндер. Тож, сучасною мовою, Червона армія воювала проти хунти, що засіла у Хельсінки, а Суомі та її братньому народу допомогала. Для прикриття агресії 1 грудня у щойно захопленому місті Теріокі була проголошена Фінляндська народна (вибачте - демократична) республіка та уряд на чолі з Отто Куусіноном. Саме останній Москва визначила єдино легітимним для укладання миру. Навіть власну народну армію у вигляді одного корпусу йому створила.

Нещодавно російський прем`єр оголосив про вирогідність розриву дипломатичних відносин з Україною, а в російських ЗМІ піднялася чергова антиукраїнська хвиля. Чи це означає, що на календарі російсько-українських відносин - згадана дата? В такому разі йтиметься про опосередковане невизнання законності влади в Києві. Надалі можна чекати утворення на будь-якій захопленій українській території (її розмір не має значення, ОРДЛО чи навіть її частки - цілком досить) маріонеткового уряду, який оголосить себе єдино легітимним, а Росія, зрештою, визнає його таким. Потім - початок, так би мовити «визволення» навіть без формального стану війни, адже відсутність дипломатичних відносин ще не означає автоматичного її оголошення. Тобто братньому народу надаватиметься «допомога» проти різних там «шутів горохових». Як нещодавно заявив Сергій Аксьонов: «Нам просто надо дождаться очередного майдана в Киеве».
В історії україно-російських взаємин подібне траплялося двічі: у грудні 1917 р., коли в Харкові був утворений радянський уряд УНР на чолі (фактично) з Євгенією Бош та у листопаді 1918 р., коли в Курську постав Тимчасовий робітничо-селянський уряд ще неіснуючої УСРР, першим головою якого став Григорій П`ятаков. В обох випадках факт їхнього існування дозволив Москві демогогічно заявляти, що то не її агресія, а робітники та селяни України борються проти буржуазії. Провідні держави тоді займалися переділом світу та на існування незалежної України дивилися скептично.

Низка останніх подій, як внутрішніх, так і міжнародних, змушує нас думати про вирогідність такого сценарію - референдуми у Нідерландах, Великобританії, резолюція французького сенату стовно санкцій проти Росії, подібні голосування в італійських провінціях, майбутній розгляд цього питання в парламенті Бельгії та ін. демонструють кризу, що панує в ЄС. Зрозуміло, що Росія добивається його розчленування, в тому числі (а може - насамперед), аби вирішити свою суперечку з Україною. Мета незмінна - її ліквідація як незалежної держави або ж перетворення суверенітету на формальність. В іншому разі претензії Росії постійно знаходитимуться під знаком питання. Для цього треба позбавити Україну союзників. Як каже американське прислів`я: якщо хочеш вбити собаку - спочатку докажи, що вона скажена. Росія весь час намагається дискредитувати Україну перед світовою спільнотою, використовуючі як реальні проблеми, так і вигадані. Далі на якомусь етапі має надійти (чи вже надійшла) пропозиція розміну на щось дуже значне, стратегічне. На тлі внутрішньополітичних зрушень у західних країнах впененості, що нинішні сюзники України не схочуть «нагодувати Путіна» за її рахунок немає.

Та найнебезпечнішим для українців є різьке охолодження ставлення до них поляків - від палкої підтримки воно за кілька місяців дійшло до нейтрального. Це може бути трагедією, тому що Польша, а також Литва, Латвія, Естонія найтісніше пов`язані з долею України. На відміну від 2014 р., тепер, у разі прямої агресії Росії, симпатії поляків українцям не гарантовані, а лише країн Балтії замало. Привід відомий - Волинська трагедія. Можна, звичайно, нарікати на російських тролів, що доклали чимало зусиль для роздмухування цієї теми, на «накрученість» та необ`єктивність у багатьох випадках польських політиків, але ж треба визнати, що зі сторони держави Україна було зроблено недостатньо, а наявні зусилля запізніли. Досі залишається незрозумілим, що заважало відділити явні злочини та засудити їх від героїчної боротьби та спробувати довести, що не варто плутати окремі прізвища з усім рухом? Спостерігався явний брак комунікації та недооцінки в Україні значення порушеної теми для Польщі. Поодинокі спроби, подібні до публікацій «Дня», засадничо ситуації змінити не могли. Тепер мусимо не нагнітати пристрасті, а ліквідовувати наслідки, бо в іншому випадку обом народам доведеться згадувати слова Тараса Шевченка «Польща впала та й нас завалила». Цього разу падіння України означатиме перетворення незалежності Польщі на фікцію.

Було б дуже добре також зрозуміти для самих себе - ідеологія ОУН-УПА орієнтувалася на боротьбу за незалежність у стані підпілля, окупації. Крім того, це ідеологія тоталітарної доби з усіма наслідками. Чи це те, до чого прагне сучасна відкрита, демократична Україна, чи це минуле? Іншими словами, нам варто бути обережнішими та зваженішими у виборі постатей та орієнтирів. Хоча б для того, аби не знадобилося відроджувати подібну ідеологію знову - за умов окупації.

Тим більше, що частина українських олігархів, які за своєю сутністю представляють компрадорський капітал, може бути зацікавлена в ліквідації української державності, якщо отримає гарантії свого майбутнього за нових обставин. Власне, сама по собі олігархія - це погано, бо означає слабку корумповану країну, в якій громадяни зневажають владу. Поки олігархія домінуватимуе в Україні - Кремль може спати спокійно.

Події останніх місяців надихають не лише на тривожні думки. Реформи в Україні, нехай повільно, такі йдуть: приходять нові люди до управління державою, в країні є прем`єр, який не боїться брати тягар непопулірних, але необхідних рішень на себе, набуває обертів реформа місцевого самоврядування, щось зрушилось у прокураторі та інших правоохоронних органах, нарешті ми бачимо якусь активінсть у протидії корупції.

Мабуть, найбільше чого бояться московські небожителі - успіху реформ в Україні. Чинитимуть спротив вони всіма можливими засобами, спирючися на можливості невиявленої агентури й звичайні людські фобії. Та ресурси нашої войовничої сусідки не безмежні. Нещодавно Міністерство фінансів Росії заявило про намір знизити міжбюджетні трансферти суб`єктам федерації в 2017 р. на 15,5%.
Відомий російський регіонознавець Наталія Зубаревич каже про довготривалу в`язку кризу фактично у всіх галузях економіки та депресію у регіональному вимірі. Ймовірно, додамо від себе, що невблаганне загострення кризи стане найнебезпечнішим моментом - Москві доведеться наважуватися на якісь дії. Нині Президент Росії схожий на Гітлера, який чекає нової зброї та готовий її застосувати.

Україні доведеться доволі швидко змінитися, аби встояти. Успішній країні ніякі маріонеткові уряди не зможуть стати на заваді

Володимир БОЙКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини