MENU

Соціологія: тривожний діагноз для Порошенка

6803 0

Дані всеукраїнських опитувань, представлені останнім часом як серйозними соціологічними центрами, так і різного ґатунку замаскованими під них не надто схибленими на чесності «дослідницькими» фірмами, з різною мірою достовірності засвідчують небезпечні суспільні тенденції. Відтак і владі, і політикам, і громадським активістам варто серйозно замислитися над тим, що зафіксували такі опитування - навіть здійснені не надто чесними людьми, бо навіть відповіді на тенденційно поставлені запитання, покликані дати викривлену картину реальності, теж по-своєму цю реальність відбивають.

Отже: по-перше, триває падіння рівня довіри до глави держави, уряду й Верховної Ради, який і до цього був, м'яко кажучи, невисоким.

Досить сказати, що за даними такої серйозної структури, як Соціологічна група «Рейтинг», і президентові, і прем'єрові тією чи іншою мірою не довіряє по 80% опитаних, тоді як довіряє відповідно 12% і 8% респондентів.

Ситуацію не рятує те, що своєрідним «цапом-відбувайлом» і лідером суспільної недовіри є екс-прем'єр Арсеній Яценюк - 90% (при 4%-му рівні довіри). Бо ж украй високий показник недовіри до лідерів чинної влади (а це означає - і до керованих ними структур) ставить під сумнів ефективність центральної влади, саму її здатність керувати країною за допомогою демократичних інструментів (бо вони завжди і всюди мають в основі довіру та підтримку більшості громадян) і створює реальне підґрунтя для розвитку сепаратизму й регіоналізму.

Леонід Кучма, який в останні роки правління мав іще нижчі показники довіри, виходив із неприємної ситуації дуже просто - він посилав геть демократію, посилював силові структури, затискав мас-медіа та проводив вибірковий терор проти особливо небезпечних журналістів і політиків. Але таке зараз неможливо в силу багатьох причин, у тому числі - і внаслідок наявності десятків тисяч фронтовиків, які навчилися не словом, а ділом захищати українську демократію, і сотень тисяч готових стати на такий захист «обкатаних» у критичних ситуаціях громадських активістів.

Я вже не кажу про те, які катастрофічні наслідки матимуть спроби затиснути в Україні демократію для самої Української держави...

По-друге, за даними того ж «Рейтингу», тільки третина українців збирається брати участь у виборах (а такий рівень потенційної електоральної активності - теж небезпечна річ; громадяни не бачать ані політиків, ані партій, яких би вони могли підтримати без докорів сумління).

Ба більше: така потенційно низька активність виборців відкриває великі можливості для «виправлення» результатів голосування, а на додачу загрожує появою нових радикально-популістських політичних проектів, таких собі «каліфів на годинку», здатних причарувати розчарованих, отримати їхні голоси - а там хоч трава не рости.

Чим зумовлені такі настрої? Передусім - непослідовністю дій влади у всіх сферах - від боротьби з корупцією всередині країни до дипломатичних зусиль з обстоювання українських інтересів у світі. Я вже не кажу про те, що економічні реформи поки що мають наслідком масове зубожіння пересічних українців і продовження (попри війну!) збагачування сформованих за часів Кучми олігархічних кланів. А ще перманентне вже скорочення фінансування медицини. науки, освіти, культури - тобто сфер, без розвитку яких про повноцінне національне існування просто не йдеться. І це на тлі все нових і нових повідомлень про офшорні оборудки...

Тож хіба дивно, що виборчий рейтинг партій у разі проведення зараз парламентських виборів має такий вигляд: на першому місці з великим відривом - «Батьківщина», наступний - «Опоблок», далі - «Самопоміч», Радикальна партія, Блок Петра Порошенка, «Свобода» (тільки ці подолали би 5%-й бар'єр). А як же так звані «нові обличчя»? «Рух за очищення» Саакашвілі - 3%, УКРОП - 2%, Національний рух Яроша та «Правий сектор» - по 1,5%, нарешті, ДемАльянс (з Лещенком і Найемом) - «аж» 0,2%. П'ятірка потенційних лідерів президентських виборів відповідна - Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Петро Порошенко, Олег Ляшко, Андрій Садовий. До речі, останній наразі є лідером громадської довіри - 25%. Але ж показник недовіри у нього - аж 59%...

І ще щодо «нових облич». Яскравим метеором увірвалася в українську політику Надія Савченко. У червні вона єдина мала збалансований показник суспільної довіри/недовіри: 41%/41%. А зараз довіряє їй 23% опитаних, а не довіряє - 63%, причому найбільше падіння до неї зафіксоване на західній і центральній Україні, а найбільше зростання довіри - на південній і східній. Але все одно і в цих регіонах число тих, у кого погіршилося ставлення до Савченко, є приблизно втричі більшим, ніж число нових симпатиків.

По-третє, опитування фіксують зростання пацифістських, а за чинних умов - і де-факто капітулянтських настроїв значної частини українського соціуму.

Звісно, коли деякі політологи (точніше, політтехнологи) заявляють, наче 2/3 українців проти війни, але країна перебуває в руках незначної войовничої меншості, яка нав'язує «війну з Донбасом», то це неправда. Справді, є дані фірми Research & Branding Group про те, що 65% опитаних по Україні виступає за «досягнення компромісу шляхом переговорів (у рамках Мінських угод». Але хіба всі опитувані знають деталі цих угод? Ні.

Опитування інших соціологічних центрів засвідчують: абсолютна більшість українців проти спеціального статусу Донбасу й амністії всім учасникам бойових дій з боку «ДНР» і «ЛНР», крім їхніх ватажків, а це ж складові Мінських угод. І низка інших положень цих угод не зустрічає схвалення більшості суспільства.

Але все ж пацифістські настрої зростають, і в цьому передусім провина чинної влади: надто багато було розмов за останні два з половиною роки про «мирні плани» того чи іншого ґатунку, надто мало дій для мобілізації всього потенціалу країни на відсіч агресорам і їхнім маріонеткам. Додамо до цього дію російської «п'ятої колони», особливо її пропагандистських структур - й одержимо те, що майже половина українців боїться надання Україні Заходом летальної зброї, бо це, мовляв, може призвести до Третьої світової війни.

Проте летальна зброя є різна; скажімо, протитанкова та протиповітряна - це (якщо вона не поєднується з потужними танковими й авіаційними кулаками) зброя оборонна, зброя стримування. Та й протикорабельні ракетні комплекси наземного базування з дальністю дії до 200-250 кілометрів - теж оборонна зброя.

І коли соціологи поняттям «летальна зброя» об'єднують усе - від танків і балістичних ракет до протитанкових гармат - то й одержують вельми неоднозначний результат. Але все одно: пацифістські настрої охоплюють нині близько третини громадян України, і це надзвичайно послаблює опір російській агресії, бо в сучасній «гібридній війні», якщо вона ведеться на повну потужність, фронт і тил - явища відносні.

Отож, навіть якщо на владних «верхах» не знайомляться з даними опитувань і не розмірковують над ними, інтелектуальній спільноті, журналістам і громадським активістам слід брати ініціативу на себе, вивчати, образно кажучи, «покази барометру» та вимагати від влади відповідної реакції.

Сергій Грабовський


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини