Ситуація, яка склалась навколо телеканалу «Інтер», може з усією впевненістю бути названа провокаційною. Підпал телеканалу, що стався серед вихідного дня, очевидно мав на меті привернення уваги до боротьби за це медіапідприємство. Конфлікт Арсена Авакова з Інтером - доконаний факт, однак чи дійсно його люди вчиняли підпал?

Перш за все слід підкреслити той факт, що підпал передував початку масштабних акцій протесту патріотичних кіл під стінами Інтеру. Проблема Інтеру перш за все в тому, що звинувачення, які висуваються активістами у бік телеканалу дійсно мають логічне підгрунтя: всі, хто дивиться канал прекрасно знають про завуальовану проросійську позицію його керівництва. Таким чином, масштабна акція під Інтером мала ось-ось початись і привернути увагу громадськості, при цьому конфлікт Авакова з телеканалом набирав все більші оберти. Керівництво телеканалу вирішило діяти Ва-банк. Кому був вигідний підпал Рейхстагу? Питання риторичне, але усі ми знаємо відповідь.

Де-факто, Аваков має колоссальні важелі тиску на телеканал і без підпалів, аби керівництво Інтеру було достатньо залякане і деморалізоване. Набагато страшнішим для телеканалу була б масова патріотична акція під його стінами на тлі обшуків всередині працівниками МВС чи простого маски-шоу з вилученням важливих документів з головного офісу. Тим не менш, іноді треба жертвувати і йти напролом. Підпал телеканалу був найбільш вигідний саме його керівництву, тут слід підкреслити такі фактори : 1. Підпал триває акцію під стінами телеканалу, тавруючи усіх її учасників як неадекватів, причетних до підпалу 2. Підпал чомусь стається не в головному офісі, а на студії, яка знаходиться на Сирці. 3. Підпал виглядає «частковим», горить не уся будівля, а лише частина вікон 4. Немає детальної інформації про «15 нападників у балаклавах», які вдерлись до телеканалу, ані фото, ані відео з камер спостереження, ані навіть свідчень охоронців телеканалу, які очевидно мали б силою зупиняти нападників. Очевидно, що такі козирі в руках Інтеру могли б остаточно вдарити по недоброзичливцях телеканалу, однак чомусь керівництво вирішило не розповсюджувати цю інформацію.

Медіафахівці Інтеру як ніхто знають, яку реакцію можуть справляти новини на людей, і чому іноді вигідно вдягнути маску жертви, яку керівництво каналу натягнуло на себе після підпалу. Тепер переслідування Інтеру чомусь вже не підпадає під боротьбу з російським інформаційним впливом, а є «наступом на свободу слова» і «загрозою демократичним правам та свободам». І прикро, але люди дійсно ведуться. Хоча ще не так давно Інтер сам був загрозою демократичним правам та свободам громадян, перш за все своєю провладною риторикою під час режиму Януковича, що анітрохи не задумувався ні про свободу слова, ні про демократію. Тоді наше суспільство «пробачило» Інтер. Та чи змінився він? Питання з розряду риторичних.