Я людина, яка дуже любить посміятися. Звісно, що сміятися мені допомагають інші люди.

Але найбільш серед них я ціную, таку прикольну категорію українців, які, самі є доволі успішними (блогерами, філософами, політиками, журналістами, бизнесменами та інш), але постійно співають тужливих пісень за неуспішність України.

Про втрату перспективи. Про те, що від нас відвертається світ. Про те, що ми усе більше відстаємо. Про втрату промислового та людського потенциалу. Про корупцію та небажання чиновників різко модернізувати країну. Про відсталість та затурканість народу, який ще масово не пересів на "Теслу". Про зашореність мислення, яке тримає усіх нас у цивилізаційних аутсайдерах і лишає можливості перемоги у цивілізаційній гонці.

Я завжди хотів (але, завдяки природньому боягузству, ще жодного разу не наважився) спитати їх:

- а куди веде ваша цивілізаційна гонка?.. - Що буде, коли пригонемо на фініш?..

Зазвичай, це люди, відкриті до світу: або з декількома паспортами, або ті, що системно працюють з/за кордоном.

Я їх розумію: вони порівнюють "там" і "тут" і впадають у тихий жах.

Але, вони нечесні з собою. Тому і смішні.

У філософії є метод звертання твердження на само себе, або на його автора.

Давайте перевіремо поважних філософів (блогерів, бізнесменів, etc.) за критерієм, який вони самі нам надають.

Вони кажуть, що головною перепоною на шляху нашого цивілізаційного успіху є неправильне мислення.

Чи правильно мислять вони самі?

Людина, яка хоче швидкого прогресу для країни, змінити середовище, яке здається їй таким, що не можна/не варто переносити - як мислить вона?..

Вона або хоче створити щось, що їй не вдається створити в даних умовах, або/та має низьку адаптаційну спроможність.

Перших я хочу спитати:

- якщо хочется створити щось, чого не можна тут, то це справа особистої долі.

Змінить країну та досягайте.

Якщо ж у вас низьки адаптаційні спроможності (другий випадок) то, які, ви на фіг, філософи (блогери, бизнесмени тощо)?..

Навіщо ви ґвалтуєте власний (та чужі) розум, намагаючись натягнути цілу країну до рівня потреб власної долі?..

1) Це видає механістичність вашого мислення. Тільки дуже незрілому розуму здається, що можна пластати суспільство, як м'ясник - свинячу тушу.

Тут відрізав, там додав.

Це мислення 20-Х років 20 століття, часів "Голови професора Доуеля" та вирішення екологічних проблем шляхом знищення "шкидливих тварин".

Як казав Пол Пот: "У нас, в Кампучії, нема нещасливих людей. Бо ми їх усіх розстріляли".

2) Це видає проблеми з класичною освітою.

Бо й Платон, і Аристотель сповіщали теорію органічного походження держави (під якою тоді розуміли суспільство у цілому).

Суспільство - як дерево, казали вони.

Не можна просто взяти і прикрутити Донбас або Закарпаття.

Або відкрутити, навіть, з референдумом.

І референдум провести так просто не можна.

Речі, які нам потрібні, треба насаждати та ростити.

А для цього, спочатку, треба створити умови.

3) Це видає проблеми з практичним досвідом.

Я не знаю, які ви там бізнесмени (філософи, блогери), але виникають велики сумніви, що до початку цих страждань за долею коханої Батьківщіни, ви зробили бодай щось справді інноваційне.

Та, навіть, взводом жодного простого завдання не вирішували.

Бо, двадцятирічний лейтенант, на відміну від вас, знає, що він, за Статутом, перше, ніж вимагати виконання завдання, має створити умови для успішності цієї справи.

А якщо солдат дійсно не хоче її виконувати (наприклад, тому, що смертельно втомлений, або зневірений), вам не вистачить сукупної влади військової прокуратури та власного пістолета Макарова. Все одно - справи не буде.

Кожна людина, яка дійсно крутила величезні коліщата, знає, що питання номер один - це питання умов. Або створення умов задля реалізації запланованого.

Якщо вашою умовою створення вами запланованого є різка зміна цивілізаційного шляху цілої країни, то ви - або Наполеон, або ідіот.

Але Наполеони мають видову ознаку - вони не співають тужливих пісень. Вони пашуть, як прокляті.

Тож, методом виключення, констатуємо, знов таки, певні проблеми з якістю мислення.

4) Це видає наявність у вас психологічних проблем.

Бо, навіть, студенти першого курсу профільних спеціальностей знають, що наявність великих зовнішних амбіцій, означає глибоки внутрішні недопрацювання відповідного масштабу.

Себто, ми маємо не історічного накалу переживання за Неньку, а банальні проекції власної нездатності впорядкувати себе на власне, ні в чому не винне оточення.

5) ви погані дослідники.

Бо справжній дослідник віддав би життя за можливість поспостерігати цілу соціосистему у період розпаду та зникнення, якій ви пророкуєте Україні.

Це ж як падіння Риму. Справжній історик та філософ, має рватися з жил, щоб потрапити у центр таких подій.

І уж точно не має, ридати та скіглити за тим, що занепадаючий Рим, чомусь досі не перейшов на парову машину та мануфактурне виробництво.

Тому, любі страждальці, якщо б ви були чесні з собою та тими нещасними, що мають нещастя сприймати вас серйозно, ви б одразу визнали, що, насправді, підсвідомо (або свідомо, що ще гірше) у не якій розпад та зникнення України ви не вірите.

Якщо чесно подивитись на події у країні з точки зору системи, що розпадається, то ціла низка ознак, не тільки не відповідає прикметам розпаду, але і явно їм протирічить.

Це означає, що ніякого розпаду геть не має.

А є лише складний процес трансформації, якій вам не подобається, бо не ви трансформуєте.

Людина, зайнята справою, завжди є оптимістом.

Хоча б і стриманим.

А соціосистема, яка трансформується, завжди має перспективи.

Тобто, ридаючи за промисловим потенціалом та невіглаством народу, ви не робите нічого корисного для цієї трансформації.

Лише плекаєте ідеологію декаданса, власні психологічні комплекси та паморочите голови людям, і без того, збитими з пантелику силою та швидкістю трансформації, та робите системний злочин проти якості мислення.

Інтелігенція, мать вашу.

"-Беріть лопату та йдіть працювати" (с).

Правий все ж таки був, Микола Янович.

Хоча й один раз.