Економіст Тимофій Милованов поділився власним досвідом участі в типовому медійному тренінгу, що промовисто демонструє одну із нагальних сучасних проблем

Учора, 27 вересня, в мене був український медіатренінг. Мене вчили, як принижувати опонента в очах публіки, називати його некомпетентним, казати "сам дурак", збивати з думки уточнювальними запитаннями, захоплювати увагу камери й аудіторії, звинувачувати його в маніпуляціях та ігнорувати. Мене також вчили, як цьому протистояти.

Але мене не вчили, як вести дискусію по суті, як знаходити аргументи – цікаві та зрозумілі аудиторії, як із повагою не погоджуватися з думкою опонента.

Більшість прийомів, які мені показали, вважаються неприйнятними в американському середовищі, де я займався економікою останні 15 років. Наприклад, не можна говорити опоненту, що "ви не економіст і тому, можливо, не зовсім розумієте, що ви кажете". Тому що кожний співрозмовник – це людина, чию думку потрібно поважати.

Мене вчили, як дискредитувати депутатів, тому що вони політики і до них немає довіри. Я з цим принципово не згоден. Не всі депутати однакові. І ми маємо бути чесними й показувати, кому з політиків можна довіряти.

Читайте також: "Брюссельський синдром": проблеми ідентифікації ворога

Мені пояснювали, що це тільки інструменти, що це реальність, накинута попитом аудиторії. Що наша аудиторія хоче галас і безлад, і не хоче ніякої суті. Я в це не вірю. Але я засумнівався.

Через ці сумніви мені настільки бридко після цього медійного тренінга, що я почав думати, що в цій країні можу не мати майбутнього. І тоді я не дуже розумію, що тут роблю.

Читайте також: Гібридна журналістика: коли четверта влада намагається бути першою

Замість висновку – "медіатренери настількі же винні в сьогоднішньому жахливому стані розвитку суспільства і політики, як і ті, хто заробляє на цьому стані".