75 років трагедії в Бабиному Яру. І добре, що на такому високому рівні відзначаємо цю чорну дату.

А про 75 років від страшного кривавого терору, який прокотився з червня по вересень з Галичини до Харківщини, ніхто не згадає? Це коли росіяни по всіх українських тюрмах розстрілювали, рубали, сікли. розпинали і розпорювали усіх в'язнів. А часом і живцем спалювали, як великого поета Володимира Свідзінського.

Читайте також: Жахливий злочин СРСР: 23 червня вшановуємо пам'ять жертв розстрілів в'язнів у тюрмах Західної України

У Кременці так загинув студент, член молодіжної ОУН, Юрій Сапіга, мій вуйко, чия ім'я я ношу. Мій дідусь упізнав його тільки по черевиках, які сам і пошив. Так було тіло його мученицьке змасакроване.

Читайте також: Шлях у нікуди: звинувачення українців у злочинах за національною ознакою

У 1974-му мене кагебіст Кушнір запитав: "Ідеш по стопах свого дядька?"

Я то йду. Але хто усі ці жертви згадає на такому самому рівні?