Не про Путіна.
Я мало читаю нових книжок останнім часом. І часу не вистачає, та й, чого гріха таїти, слабко вірю в здатність сучасного світу й його представників написати щось краще за того ж Воннегута.

Але таки змусив себе почитати твори пані Алексієвич. Ну як же - Нобелівська премія, всі діла.
Кинув читати через 20 сторінок обидві книги, що намагався читати. Нудне, моралізаторське, радянське псевдо-гуманістичне чтиво для домогосподарок, що полюбляють дивитися російські серіали. Можна вбитися тільки об вступи довжиною в десятки сторінок з описами емоцій в стилі "каждый нерв трепещет от веры в человека"... 
Господи, як же мене бісить совок у кожному його прояві...

Читайте також: Пять книг Светланы Алексиевич, получившей Нобелевскую премию

Пані Алексієвич - це той самий совок, тільки у його менторському прояві "любви ко всем людям". Пробачте, але фу-фу-фу.
2 висновки:

1) Не розумію, за що ця пані отримала нобелівку.
2) Піду перечитаю Дешила Хемета))