Нобелівський лауреат з фізики Маррі Гелл-Ман якось сказав, що макронауки визначаються більш фундаментальними науками про мале, пише в своєму блозі на "Новому часі" академік Богдан Данилишин. І вони всі схожі, як і їхній математичний апарат. Макроекономіка не є винятком. Не може бути сильної макроекономіки в країні, в якій дуже мало або зовсім немає сильних компаній, здатних конкурувати на світовому рівні.

Мені бачиться, що наші сучасні українські економіси цю істину зовсім не усвідомлюють. Звідусіль ми тільки й чуємо, що Україні дуже потрібні кредити від МВФ, іноземні інвестиції, вжиття радикальних антикорупційних заходів. Але практично нічого не говориться про реципієнтів цих кредитів та інвестицій – українські компанії, які мають розквітнути, отримавши ці кошти, перебуваючи в суспільстві, в якому відсутня корупція.

Говорячи тільки про макроекономічні заходи, ми уявляємо собі українську економіку своєрідним "чорним ящиком", в якому майже все чудово, от тільки бракує ресурсів-інвестицій і кредитів, і як тільки ми їх отримаємо, та ще й паралельно з цим подолаємо корупцію, все відразу стане добре. А що відбувається у "чорному ящику", де "живуть" українські компанії, наших економістів і політиків не особливо цікавить. Ми віримо заявам українських підприємців, що їм бракує тільки кредитів та інвестицій, добрих господарських законів, щоб відразу досягти екстраординарних результатів у міжнародній конкуренції.

Але тоді як пояснити, наприклад, той факт, що у Фінляндії, в якій є і інвестиції, і дешеві кредити, і немає корупції, фактично зовсім недавно, по суті, збанкрутував колишній лідер високих технологій – компанія Nokia? Хіба ж не правда, є привід задуматися і піддати ревізії деякі погляди, прирівняні мало не до аксіом?

Або як поставитися до того факту, що канадська компанія BlackBerry – теж лідер, але у виробництві смартфонів – перестає їх випускати. Що завадило компанії досягати екстраординарних результатів? Адже в Канаді теж все добре і в сенсі боротьби з корупцією, і в питаннях інвестицій, та і кредити там недорогі.

Читайте також: Чому потребуємо лідерів і якими вони мають бути

У мене є відповідь. І тим, і іншим завадила міжнародна конкуренція, а саме підривні технологічні інновації. Стів Джобс і його компанія Apple зробили приголомшливу "лінійку" креативних технічних продуктів-тачскрінів: iPod, iPhone і iPad, які і привели до краху виробничі і маркетингові стратегії вищевказаних фірм. Тобто справа не у відсутності кредитів та інвестицій, а в чомусь іншому. І це "інше" – правильне маркетингове та товарно-виробниче мислення керівників бізнесу та команд, якими вони керують.

Чи є в Україні такі підприємці та їхні команди? Чи знайомі вони з прогресивними стратегіями створення нових продуктів і сучасними стратегіями керування фірмами? Є, але їх явно недостатньо. Знайомі, але також явно недостатньо. І якби сталося диво, і нам би дали і кредити, й інвестиції, і враз зникла корупція, навряд чи ми тут же помітили істотне підвищення продуктивності і збільшення випуску нових технологічних товарів українського виробництва. Найімовірніше, ми просто побачили б на українських шляхах ще більше елітних автомобілів, вироблених у Німеччині і Японії, збільшення кількості модних бутиків і більшу кількість авіарейсів у зони іноземного елітного відпочинку.

Чому я так думаю? А тому, що наша країна є "незайманим полем" щодо мікроменеджменту компаній, революційного промислового інжиніринґу та промислового ж дизайну. І за винятком дуже небагатьох фірм національного технологічного сектора, зосереджених переважно в кластері програмного забезпечення, інший український бізнес з точки зору володіння сучасними управлінськими технологіями перебуває "десь на Марсі".

Ось тому головний чинник майбутнього ймовірного промислового ривка у нас відсутній. Якщо людина не вміє плавати, то навряд чи вона попливе навіть за наявності абонементу, плавок, окулярів і шапочки для плавання (навіть якщо інвентар буде від найелітнішого виробника), а також за наявності в басейні води. Так і наш бізнес, отримавши бажані засоби до розвитку, навряд чи зміг би підвищити свою конкурентоспроможність, і, найпевніше, все закінчилося б плачевно. Тому в нинішній відсутності інвестицій я бачу для української економіки не так вже й багато недоліків.

У попередніх колонках я вже наводив слова відомого американського бізнес-консультанта Майкла Портера про те, що саме в таких же умовах – відсутність інвестицій – після Другої світової війни італійські підприємці зверталися до технологічних управлінських і маркетингових інновацій. Їхнє зростання, загалом, мало неінвестиційний характер і тому було повільнішим і органічнішим. Зосередившись передусім на створенні інноваційних товарів, вони спочатку були сконцентровані виянтково на задоволенні потреб споживачів, і тільки потім, значно пізніше, зміцнившись у невеликих ринкових нішах, але на глобальному, а не національному ринку, вони переходили до масового виробництва. У більшості фірм на це йшло більше 10 років.

Читайте також: А чи потрібні нам кредити МВФ?

Наприклад, знаменита італійська текстильна фірма Benetton була заснована в 1965 році. У 1968 році сім'я Benetton відкрила свій перший магазин у Беллуно, а через три роки – в Парижі. Лучано Бенеттон зайняв посаду голови компанії, його брат Джильберто став відповідальним за її адміністративну політику, молодший брат Карло – за керування виробництвом, а сестра Джуліана стала головним конструктором. До 2000 року Benetton Group збільшили кількість магазинів до 6200 у багатьох країнах світу. На те, щоб невеликий сімейний бізнес став міжнародним у сім'ї Беннетон пішло "лише" 35 років напруженої праці. Ми ж хочемо позитивних результатів вже наступного року.

Тільки після того, як у центрі світової моди – Парижі – на продукцію сім'ї Беннетон виник постійний попит, вони отримали і кредити, і інвестиції на розвиток, які їм тоді вже охоче давали і банкіри, і інвестори. Але не навпаки: вони не отримували кредити на розвиток до того, як у них були створені інноваційні товари. Ось які правила ведення бізнесу в Європі і світі. Ми ж хочемо отримувати кредити та інвестиції до того, як створимо щось гідне уваги ринків. Але це ж нісенітниця.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Роберт Лукас говорить про наївність спроб передбачення наслідків зміни національної економічної політики лише на підставі взаємовідносин макроекономічних показників у наявних історичних даних.

Рекомендації щодо економічної політики, засновані на висновках, що випливають з великомасштабних макроекономічних моделей, будуть марні, якщо в них будуть відсутні "глибокі параметри", пов'язані з проблемами мікроекономічного розвитку: уподобаннями споживачів, технологіями і дизайном продуктів, і обмеженнями ресурсів при їх виробництві, які і визначають індивідуальну поведінку підприємців. Водночас, наявність у цих економічних рекомендаціях "глибоких параметрів" дозволяє згодом передбачати те, як будуть поводити себе окремі підприємці і споживачі продукції, а потім узагальнювати ці рішення окремих підприємців і споживачів для обчислення вже макроекономічних наслідків зміни цієї політики.

Ми ж хочемо поставити віз попереду коня: не займаючись розробкою цих "глибоких параметрів", займаючись тільки макроекономічними заходами, спрямованими на залучення інвестицій та боротьбу з корупцією, ми не зможемо добитися ніяких позитивних результатів трансформації нашої економіки. І, найпевніше, не залучимо не тільки інвестицій, але і не зможемо виграти боротьбу з корупцією.

Як я показав вище на прикладі Benetton, прихід інвестицій в бізнес і відсутність корупції є наслідком, а не причиною правильного розвитку мікроекономічних процесів усередині національної економіки. Інвестиції, які прийшли до позитивних змін у мікроекономічній політиці, просто безглуздо витрачені, а корупція, навіть якщо її вдасться придушити, все одно повернеться.

Зі світової історії економіки та промисловості ми знаємо, що держави, які займалися промисловою та управлінською пропагандою у своїй внутрішній політиці, стали майбутніми переможцями у світовій конкурентній боротьбі. Історично це Англія, країни Бенілюксу, Франція, США, Німеччина, Швейцарія, Австрія, скандинавські країни, Японія, Італія, Південна Корея, Іспанія, Тайвань, Сінгапур. У всіх цих країнах державними органами приділялась надзвичайно високу увагу навчанню підприємців: поширенню в їхньому середовищі ідей кращих консультантів і бізнес-практик кращих підприємців і менеджерів промислових світу. Це було ледь не головним завданням урядів тих країн у момент промислової трансформації.

Україна також не зможе оминути цю стадію розвитку. Це теж повинно стати частиною нашої внутрішньої державної політики. Можна лише вітати ініціативу прем'єр-міністра Володимира Гройсмана щодо створення Національної ради з питань промислової політики. Це, мабуть, перший прем'єр, який розуміє, що без сучасної промисловості не буде майбутнього України. Я б порадив починати зі створення потужного військово-орієнтованого науково-виробничого кластеру.

Якщо ми не зробимо подібного в мікроекономіці зараз, ми можемо забути про будь-яких позитивних макроекономічних зміни в нашій країні, безвідносно до того, скільки інвестицій і кредитів залучимо, і скількох корупціонерів засудимо. Нам необхідно зрозуміти, що ключовим фактором успіху вітчизняної економіки є успіх українських промислових підприємств, який, своєю чергою, залежить в основному не від відсутності корупції в державних органах, а від уміння власників бізнесів і робочих колективів вирішувати виробничі завдання найбільш ефективним і якісним способом з наявних у світі нині, оскільки їм доводиться працювати в дуже конкурентному полі світової економіки. Якщо у команд українського бізнесу відсутнє розуміння, як створювати такі висококонкурентні продукти, ніякі інвестиції та кредити їм не допоможуть. У тих же Nokia і BlackBerry кредитів та інвестицій було більш ніж достатньо.