В Україні до влади обирають популістів, і наділяють харизмою теж популістів. Розчарування настає дуже швидко, і немає кінця отій вервечці продажних, бо безпринципних, політиків. Я розповім про людину, з якої колись почався Ренесанс в Україні, може, на нашій благословенній землі врешті з'явиться постать, схожа на неї, щоб ми вчасно розпізнали її і допомогли звершити велику справу відродження України.

Архиєпископ львівський Григорій із Сянока (1406-1477) був чоловіком простим, скромним, невибагливим у побуті й несхвально ставився до пишних гостин. Шляхтич, що захотів би погостювати у Дунаєві, був би вельми розчарований скромним прийняттям, хоч голодним він би не залишився, ні слуги його, ні коні. Що вже казати про одяг та предмети розкоші. Зате у Дунаєві був Двір поетів, який приймав політичних біженців з Італії, тут велися бесіди, грала музика і декламувались вірші. Львова Григорій Сяноцький не любив, намагався туди навідуватися лише вряди-годи після того як навів лад у своїй парафії.Найперше повиганяв ксьондзів з шинків, домігся того, щоб духовенство виконувало свої обов'язки, зважало на репутацію і честь, налагодив роботу єпископату, і все у нього вийшло. А тоді взявся творити ідеальне місто далеко від Львова.

Дунаїв існував уже тоді, власне, животів сяк-так. Новий архиєпископ почав усе з нуля.Він обійшов довколишні села, обираючи мешканців майбутнього міста, сам просив їх прибути до Дунаєва. Місто поступово ставало фортецею, яку оточували озера і болота, мури зробили його неприступним. Маленький Дунаїв татари не могли взяти. Під час нападів архиєпископ сам підносив ядра до гармат. Він був завжди там, де його найбільше потребували. Щодня після меси о першій годині дня Григорій виходив з церкви і ставав біля одвірка. То була його «приймальня». Кожен, незалежно від віросповідання, статі, національності, чи віку міг з ним поговорити про свої житейські проблеми, і він терпляче всіх вислуховував. Для душі він коментував «Георгіки» Вергілія, писав книгу, яка, на жаль, не збереглася. Як і його вірші.

Його авторитет був такий великий, що викликав невдоволення вищого духовенства. Поет Філіпо Буонакорсі, прозваний Каллімахом, був одним з тих, кому архиєпископ львівський дав притулок у Дунаєві від папського гніву, і все, що ми знаємо про Григорія Сяноцького, написав у його життєписі. Зі сторінок цієї книги постає образ зовні простого чоловіка, але насправді інтелектуала та філософа-гуманіста.

Я розповіла лише про друге життя Григорія, яке закінчилось при загадкових обставинах. Можливо, його отруїли в Рогатині, де була ще одна резиденція львівських архиєпископів. У нас традиційно намагаються позбутися харизматичних літерів, щоб не руйнували світовий порядок. Бо ті ставлять мораль над доцільністю.

У віці 12 років, син бідного шляхтича, втік від жорстокого батька.Чудовий голос допоміг йому вижити, здобути найкращу на той час освіту і стати вкрай необхідною людиною при дворі польського короля. Григорій став вихователем королівських дітей, і можливо, сягнув би ще вищих шаблів, якби не трагічна подія, що перевернула йому життя. Його вихованець, юний король Владислав ІІІ Варненчик порушив перемир'я з турками і був убитий під Варною (1444). На очах у підданих його голову настромили на спис і так носили по ворожому таборі. Розумні люди майже відмовили Владислава порушити угоду, але аргумент астрологів, які напророкували перемогу, переважив.

Григорій Сяноцький теж був під Варною як капелан. У колотнечі згубив вихованця з овиду. Це було для нього тяжким ударом. Він звинувачував себе у тому, що не зумів вберегти короля.

У ЧОМУ, ВЛАСНЕ, ПОЛЯГАЮТЬ ЯКОСТІ СПРАВЖНЬОГО ЛІДЕРА?

Професійність. Григорій ретельно підбирав будівничих, слуг, проводячи з кожним співбесіду особисто.Людей чесних і працьовитих.

Демократизм. До архиєпископа міг звернутися кожен бажаючий з пропозиціями чи скаргами. Він вважав, що шляхтою не народжуються, а стають.

Гуманізм. Фортецю він будував, щоб захистити найцінніше - людей.Селян, ремісників,дітей, жінок і старих. До речі, він вважав жінку рівною чоловіку, що у ті часи було дивовижею. І визнавав душу в тварин.

Працьовитість. Фортецю Григорій будував разом з усіма, не стидаючись свого високого стану, а ночами працював над рукописами.

Облік і контроль. Він вимагав звіту навіть від кухарів і регулярно перевіряв комори. Дбав про те, щоб у разі облоги чи голоду був стратегічний запас харчів для міста.

Скромність. Надзвичайно невибагливий у побуті, Григорій не нажив жодного багатства. Бо не прагнув статків,а хотів реалізувати себе.

Принциповість. Він ризикував, приймаючи у себе вигнанців, і відмовлявся їх видати папі. Фортеця в Дунаєві була ще й для їхнього захисту. Священне право притулку, тому папські нишпорки розуміли, що на захист втікачів стане усе місто.

Григорій Сяноцький не був прихильником «поділяй і владарюй». Він не міг залишити по собі наступника, бо був призначений на посаду.

Однак він залишив по собі громаду, в якій і досі немає ні міжконфесійної, ні міжнаціональної ворожнечі. Навіть через 500 років.

Інтелект, ерудиція, знання історії і культури - все це працює на лідера. Не може неук бачити перспективи розвитку, мислити стратегічно. У провінції Григорій Сяноцький багато читав, писав, листувався з європейськими гуманістами.

На додаток досказаного - чи могла така людина продатись, зрадити, вкрасти, збрехати, лицемірити? Ні, бо це було б недостойно її безсмертної душі.

Ми тепер щороку на початку вересня збираємось у Дунаєві, українці й поляки. Проводимо наукові конференції під відкритим небом і водночас намагаємось вирішити разом з мешканцями тепер уже села практичні проблеми. І все це завдяки одній людині, яка випередила не лише свій час, але й наш, як це не прикро.