Про те, як не стати жертвою популярної психології; як правильно обрати психолога чи психотерапевта та як знайти шлях до себе портал "Мегаполіс" поспілкувався з арт-психологом, автором тренінгів по самореалізації, одним з найбільш провокативних блогерів і лекторів в Україні – Мирославою Мірошник.

– Мирославо, існує думка, що психологами стають люди, у яких самих є певні психологічні проблеми і вони в першу чергу прагнуть розібратися в собі. Як ставитесь до цього твердження?

– Є і такі психологи. Головне, щоб вони розуміли важливу річ, що для початку потрібно пройти особисту терапію, а потім «допомагати» іншим. "Допомагати" в лапках, тому що психологи не допомагають, вони підтримують, і це, до речі, навіть складніше, ніж просто допомогти.

Є психологи, які вважають, що особисто їм терапія не потрібна, і це страшно. Їх дуже легко відрізнити. Це ті, хто вважають, що вони розбираються в людях і допомагають їм, дають поради, вчать правильно жити, це схоже на гадання: вгадає-не вгадає. Якщо вам без діагностики, без низки тестів, без урахування того, що тести це не істинна інстанція, розповідають який ви, і що тепер потрібно робити, то це саме такий психолог, найкраще, що можна зробити це припинити спілкування з такою людиною.

– А що особисто вас спонукало обрати психологію?

– Я, звичайно ж, належу до тих, у кого були особисті проблеми (сміється). Але що спонукало обрати психологію не знаю. Якогось бажання допомагати всім навколо у мене ніколи не було, я не з тих, хто любить багато спілкуватися, тому явних передумов до психології, так би мовити, не було. По натурі я псих-одиночка з філософськими настроями, як казала моя мама, і це правда (сміється). Зараз намагаюсь згадати, як так вийшло, що сидячи на роботі (тоді я займалася фінансовим консалтингом) думаючи, що робити зі своїм життям, шукаючи для себе варіанти навчання та перекваліфікації, я подзвонила і записалася на курс психології. Я з дитинства хотіла бути вчителем, і на той момент шукала шляхи, як можна ним стати, і вирішила, що психологія - це те, що потрібно. Думала, що буду працювати з дітьми. Вже потім з'ясувалося, що з дітьми мені працювати дуже боляче, у мене для цього немає мужності і ресурсів. А потім мені здавалося, що дорослі до мене не підуть, я ж дуже молодо виглядаю (сміється). Мене, до речі, приємно здивувало, коли до мене почали приходити дорослі жінки.

– Як вважаєте, наскільки важливо психологу самому пройти особисту психотерапію?

– Я вважаю, що без особистої терапії працювати з людьми не можна. В Україні дуже багато навчальних проектів з психології, і багато хто недбало підходить до навчання. На таких курсах тобі дають ряд технік, видають сертифікат, і ось ти вже якийсь терапевт, консультант чи коуч. Коли я вийшла з таким сертифікатом, я взагалі не зрозуміла, що сталося і що тепер з усім цим робити. А оскільки психологом хоче стати кожен другий, а вищу освіту отримувати не поспішають, то можна собі уявити рівень психологів у нашій країні. Це жах! Це дуже дискредитує всю галузь, у психологів і так міф на міфі, а тут ще й це... Сумно... Але є й багато крутих проектів, де особиста терапія є обов'язковою. Але вони довгі і дорогі, а сертифікат якого-небудь арт-терапевта можна отримати за два місяці зовсім не напружуючись. Коли я вийшла з таким сертифікатом, то одразу зрозуміла, що мені потрібна особиста арт-терапія, щоб відчути метод. Бо працювати в методі і не розуміти, як це бути на місці клієнта, як він працює зсередини, це просто безглуздий набір технік. Якщо мені подобається якийсь напрямок, я спочатку йду на терапію, дивлюся, чи підходить вона мені, а потім роздумую над навчанням.

Не техніки працюють, а терапевт, консультант. Тому терапія потрібна не тільки, щоб розібратися зі своїми тарганами, але й щоб відчути метод, в якому будете працювати.

Коли я починала приватну практику, саме те, що у мене за плечима була особиста терапія, дозволило мені почати, бо я знала, як це – сидіти на місці клієнта.

– Якими особистими властивостями має володіти людина, щоб бути психологом?

– У психології багато напрямків і в кожному свої тонкощі, але думаю можна трохи узагальнити, сподіваюсь, ніхто не образиться. Мені здається, повинна бути розвинена емпатія, щоб бути чутливим до того, що відбувається з клієнтом, при цьому потрібно так само бути чутливим і до себе, щоб розуміти, що відбувається з тобою в даний момент. Важливий момент – відкритість, живий інтерес до клієнта. Коли я вчилася на гештальт-терапії, мені здавалося це найскладнішим, а потім я зрозуміла, що коли до тебе повертається інтерес до свого життя, то тобі стають цікаві й інші. Важлива повага до іншого, просто повага за те, що ця людина є, не за те, що вона зробила чи що прожила. Консультація або терапія – це в першу чергу безпечне місце, і цю безпеку створює психолог, клієнт повинен відчувати, що тут його не будуть засуджувати і повчати, що він може бути собою. Для мене це найважливіші критерії.

– У сучасній психології багато напрямків. Чому ви обрали арт-терапію?

– Я, до речі, нікому не представляюсь як арт-терапевт, тримаю це в таємниці від очей людських, тому що в нашій країні кожна домохохяйка, яка вважає, що розбирається в людях, може по інтернету за два місяці стати арт-терапевтом.

У мене ж є та база, на якій все будується, це гештальт-терапія. У мене в ній і особиста терапія була і навчання першого ступеня, але я вирішила, що не хочу бути психотерапевтом, а залишусь саме психологом, тому не продовжила навчання у цьому напрямку.

Я займаюся психологічним консультуванням, в якому застосовую і гештальт-терапію, і арт-терапію, і парадоксальну терапію та багато іншого. Я вирішила не бути психотерапевтом з двох причин: по-перше, консультування дає мені більше свободи у виборі методів роботи, не обмежує одним або двома; по-друге, я боягузка, і не хочу працювати з глибокими травмами, а психотерапія спеціалізується саме на них.

У мене важлива місія – я працюю з клієнтами, які постраждали від популярної психології і заплуталися в собі ще більше й тепер думають, що з ними все погано. Я їх підтримую, поки вони шукають свій шлях до себе. Зауважте, я не допомагаю їм знайти себе, вони самі собі допомагають, я просто присутня, я поруч - і це більше ніж, якщо б розповідала, як і що їм потрібно робити.

– Чи стикались ви з таким поняттям як залежність від психотерапевта, коли людина роками ходить на консультації (навіть якщо об'єктивно такої потреби нема). Чому це трапляється?

– Я чула про таке явище. На жаль, воно має місце. Це трапляється через те, що психологи забувають, а може, ніколи й не знали, для чого вони обрали цю професію. Це свідчення некомпетенції і особистісних проблем психолога, причин чому це відбувається може бути багато, але це не так важливо. Важливо те, що у нас в країні немає системи, яка б стежила за екологічністю роботи психологів. І потрібно визнати, що від цього ніхто не застрахований, навіть я як психолог кілька разів потрапляла до дуже дивних людей, і дивом мене не засмоктало в терапію.

– А як ви оцінюєте стан психологічних послуг в Україні?

– У нас є серйозні школи психотерапії, які випускають професіоналів, разом з тим багато шарашкіних контор, які випускають незрозуміло кого. І людині з вулиці розібратися, хто є хто, практично неможливо.

Інформаційний простір взагалі захаращено популярною психологією, і рецептами, як правильно жити. Це відбувається через те, що розумні психотерапевти і психологи зайняті приватними практиками і їм часто ніколи писати статті і пояснювати якісь деталі. Хоча зараз все-таки все більше справжня психотерапія дає про себе знати, з'являються статті, які пишуть фахівці. Я ось залишилася працювати в цій сфері, і пишу простими словами про складні психотерапевтичні поняття і про заїжджені популярною психологією теми. Я не намагаюся нікого ні в чому переконувати, моє завдання дати альтернативну точку зору, яка опирається на феноменологію та доказову психологію.

– Як думаєте, чому українці звертаються до психологів та психотерапевтів не так часто, як люди закордоном?

– Ми досі думаємо, що пляшка вина і подруга нам допоможуть більше і дешевше. Зараз все більше людей звертається до психологів, і багато хто розчаровується, оскільки рівень професіоналізму поки що кульгає.

– А як не помилитися і правильно обрати психолога, психотерапевта?

– Гарне запитання, на яке важко відповісти. Є список, що потрібно запитувати перед тим, як почати роботу з психологом, він довгий, але наводити його безглуздо, ці питання все одно ніхто не ставить. Можна хоча б запитати, чи є диплом психолога і чи проходив ваш консультант особисту терапію. Але й цього ніхто не запитує. Тому постараюсь передати свій чуттєвий досвід.

Читайте також: Ресентимент: синдром прихованої помсти

По-перше, напрямків в психології не просто багато, а дуже багато. Зрозуміти, який потрібен саме вам, практично неможливо, на це можна витратити все життя. Але є хороша новина, мій досвід показує, що справжні профі не сильно відрізняються один від одного, навіть якщо їхні напрямки протилежні, як небо і земля. Діло за малим – знайти у цьому розмаїтті напрямків справжнього професіонала.

По-друге, не кожен дійсно професійний психолог підійде саме вам. За профілем, резюме чи сторінці у соцмережі цього не зрозуміти. Потрібна особиста зустріч.

По-третє, Найважливіше те, як ви почуваєтесь поряд з психологом. Мені пощастило бачити, як працюють і виступають найкращі психотерапевти нашого часу, такі як Жан Марі Робін або Джон Амадео. Вони працюють у різних напрямках, але я помітила щось спільне між ними. Коли заходиш в кімнату, де вони є, відчуваєш себе важливим. І коли ти сидиш на лекції і чогось не розумієш, не страшно поставити питання, тому що є відчуття, що сміятись не будуть, соромити не будуть, що поставляться з розумінням і все розтлумачать. Це відчуття прийняття, коли ти можеш бути собою. І ось на це відчуття я орієнтуюся, і якщо я приходжу до психотерапевта і не відчуваю цього, то вдруге я до нього не піду. Він може бути сто разів крутим, але особисто мені не підходить. Тому я рекомендую опиратися на свої відчуття, якщо є тонке поняття, що от зараз ви можете сказати все, що завгодно, і вас не засудять, що ви можете зробити все, що завгодно, і це зрозуміють, то з цим психологом можна продовжувати працювати, він зміг створити для вас атмосферу безпеки, довіри та прийняття.

– У своїх лекціях та вебінарах ви основну увагу приділяєте популярній психології. Чому?

– Я, як "санітар лісу", очищую інформаційний простір навколо психології. Хтось повинен це робити, то чому не я? До того ж мені дуже подобається така моя місія (сміється).

Люди не хочуть проходити тривалий шлях до себе, всі хочуть "пігулку", швидкий результат. І є психологи, які видають "пігулки" пачками, не замислюючись від чого вони і до чого можуть призвести. Такі підходи зазвичай ні до чого доброго не приводять, а якщо у людини була травма, то подібне халатне ставлення спричиняє погіршення стану.

Читайте також: Від яких людей треба триматися подалі

Не можу сказати, що моя думка істинна інстанція, зовсім ні. Але я пишу провокативні статті, порушую усталені теми, підриваю стереотипи, показую альтернативу, щоб у людини включилося критичне мислення і здоровий глузд, і зазвичай, включається.

Іноді, звичайно, мені радять прочитати писання великих владик, і дізнатися про істинну природу людей, і таке буває. У деяких після моїх вебінарів відбувається когнітивний дисонанс, а деякі знаходять підтвердження своїх думок.

Я вважаю, що роблю важливу справу, і рада, що це приносить результати. Я переживала, щоб це не було схоже на битву з вітряками, але виявилося, що таки ні, потрапила в саме яблучко. Напевно, суспільство чекало чогось такого і готове приймати нову інформацію, і це безсумнівно радує, коли бачиш, що твої старання не марні, що тебе чують і твої слова для когось важливі.

Ось коротко, як відрізнити марення від здорового глузду:

Якщо психолог каже, що він знає, що правильно, а що ні, як потрібно жити, ким бути, як будувати стосунки і що вам відчувати, то від такого психолога потрібно тікати якомога далі.

Ніхто, взагалі ніхто не знає секретів щасливого життя, психологи точно. Ніхто не може вам дати рецепт щасливих стосунків. Тож я завжди підкреслюю, психологи не допомагають, вони підтримують. Психологи не можуть допомогти вам впоратися з вашими проблемами, але вони можуть вас підтримати поки ви вирішуєте їх самі.

У мене є улюблена метафора з цього приводу. Уявіть, що ви вночі в місті свого дитинства, в якому не були дуже багато років, так багато, що не пам'ятаєте точної адреси, а маєте тільки уривки спогадів, намагаєтеся знайти свій будинок, або самі, або просите допомоги у перехожих, і вам, як на зло, трапляються люди, які не дуже знають місто, люди, які тільки збивають зі шляху. Уявіть собі цей відчай, ви в місті, яке вам начебто рідне, але, як знайти в цій темряві свій будинок, ви не знаєте. Та ще й всі поради заводять вас не туди. І ось ви зустрічаєте людину, яка вам правдиво каже, що не знає, де знаходиться ваш будинок і не орієнтується в місті, вона тут не місцева, але готова прогулятися з вами, поки ви будете шукати. Це ризикована справа йти з незнайомою людиною, яка так само, як і ви, не знає, як знайти ваш будинок. Але вона викликає у вас довіру і ви вирішуєте, що підете разом. Супутник виявляється цікавим, і дорогою зачеплено багато питань, одні вам подобаються, інші - ні. Ви можете не завжди ладити, але в цілому пошуки просуваються, і рано чи пізно настає світанок і ви знаходите свій дім. Але вам стає страшно, що все може бути не так, як ви собі уявляли, тому запрошуєте свого провідника в будинок, щоб не було страшно самому. Досліджуєте будинок, перевіряєте, що трапилось поки вас не було, пригощаєте гостя чаєм, дякуйте за пройдений шлях. І коли ви розумієте, що ви нарешті вдома, і що тут все, як потрібно, гість йде по своїх справах далі. А ви залишаєтеся у себе вдома, і тепер знаєте кожен метр цього міста, і навіть вночі завжди зможете знайти шлях додому. Ось таким провідником для вас і має бути психолог.

Оксана ГАБДУКАЄВА