На поточному пленарному тижні, після кільканадцятого привітання у сесійній залі парламенту «Слава Ісусу Христу», якось зробилося не по собі.

Нарочита побожність у Верховній Раді більше схожа на блюзнірство, особливо після оприлюднення значної кількості декларацій народних депутатів - з церквами, мощами, шубами й мішками готівки - у зубожілій країні, де йде війна і менш заможні люди віддають останнє на армію. Та, мабуть, таку хвилю побожності викликав, зокрема, і законопроект про запровадження душпастирської опіки у сфері охорони здоров'я (мова йде про діяльність у закладах охорони здоров'я священнослужителів (капеланів), уповноважених релігійними організаціями), який, після довгих дискусій, все ж був провалений.

Втім, і прихильники, і противники цього документу мали свої аргументи. Голова комітету парламенту з питань охорони здоров'я Ольга Богомолець довго переконувала, що закладам охорони здоров'я надається лише право приймати священнослужителів (капеланів) на роботу. І ніхто не буде їх змушувати це робити.

Однак сесійну залу відразу накрила хвиля звинувачень у тому, що тепер, мовляв, лікарні, і так не маючи коштів на медикаменти й на оплату праці медиків, яким з бюджету завжди припадають копійки, платитимуть зарплати ще й священикам. Волання Богомолець, що вони працюватимуть на волонтерських або громадських засадах, нічого не змінили. Адже ніхто так і не взявся чітко пояснити, ким би все-таки фінансувалася робота працевлаштованих у лікарнях священиків.

Слід зазначити, що значне несприйняття ідеї працевлаштування священиків (капеланів) у лікарнях йде й від того, що на сьогодні поява священика у медичному закладі нерідко асоціюється з можливим завершенням хворим життєвого шляху і бажанням пацієнта сповідатися.

Це суто світоглядна проблема, яку треба змінювати. Так, зараз далеко не кожен готовий нормально сприймати появу священика у лікарні як сигнал для хворого, якому, можливо, залишилося кілька днів перед відходом у вічність. Але, якщо такий священик буде у лікарні щодня, то, можливо, це сприйматиметься як моральна підтримка в подоланні хвороби, а не як похід в останню путь.

Втім, можна зрозуміти й депутатів, які кажуть, що за теперішньої бідності медичних закладів, працевлаштування священиків можна сприйняти як підсвідому відмову в лікуванні, мовляв, ліків немає, залишилося тільки на Бога надіятися. Взагалі, проблема допуску священиків до медустанов, що викликала жваві дискусії у парламенті, виглядає надуманою.

Адже законодавством вже передбачено, що пацієнти, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, мають право на допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Народний депутат Оксана Корчинська розповіла, що в Національній дитячій спеціалізованій лікарні «ОХМАТДИТ» вже скоро три роки на посаді соціального працівника працює священик. При цьому «ще інші 5 конфесій ходять до діток, сповідають їх, сповідають батьків і допомагають лікарям».

Однак слід зауважити, що такі неоднозначні законопроекти все одно мали б спочатку, до винесення їх у сесійну залу, проходити обговорення в суспільстві. Адже, якщо брати на роботу священика (капелана) в медичний заклад, то виникають питання: а хто визначатиме, представник якої релігії це має бути? Як відбиратимуть кандидатів - шляхом голосування? Відповідно до віросповідання керівника закладу? Хто контролюватиме розповсюдження у медзакладах сект і їх «місіонерів»?

Читайте також: Выражение "хранительницы домашнего очага" в случае с женами декларантов приобретает совсем иной смысл

Зрештою, як бути з Конституцією України, якою передбачено, що кожен громадянин має право на свободу світогляду і віросповідання і, зокрема, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої? Ба більше, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. І одна релігія ні в якому разі не може бути визнана державою як обов'язкова.

Багато питань викликала й ініціатива про необхідність створення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони здоров'я, дорадчого органу - Душпастирської ради, до складу якої мали б включити представників зацікавлених релігійних управлінь і центрів, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку. Що саме ця рада вирішуватиме? Які у її представників будуть функції? Про все це в законопроекті - ні слова. Зрозуміло, що нинішні реалії вимагають нових підходів.

За словами Богомолець, саме зараз відбуваються переговори з КНУ ім. Шевченка щодо можливості відкриття факультету душпастирської опіки для підготовки медичних, військових та тюремних капеланів. Ідея неоднозначна, але актуальна. Знаю від знайомих, що на фронті капелани часто є психологами, які мусили морально підтримувати хлопців. Адже людині, особливо, вихованій в релігійному середовищі, важко застосувати зброю.

Читайте також: Никто не поднимет даже вопрос о том, чтобы лишить упырыша Добкина мандата - журналист

Крім того, не раз ловила себе на думці, що не знаю, як розмовляти з тяжко хворими людьми, як їх підтримати, як знайти саме ті щирі слова, які дадуть надію. Саме в цьому мали б підтримати священики (капелани). Бо, працюючи у медичних закладах, вони могли би стати, по суті, психологами з вузької спеціалізації...

Втім, слід розуміти, що душпастир може підтримати людину, дати їй моральних сил боротися з хворобою, але не можна все зводити тільки до молитви, коли має йтися про розвиток медицини, кваліфікацію лікарів, хороше обладнання. Та по цим питанням дискусії у парламенті не настільки емоційні...