Спочатку було слово. Воно стало початком світу, людей і історії. Слів ставало більше, як і людей. Природа творила спеку і сніг, кожна місцевість повнилася инакшими* звуками - лісу і річки, гір і ущелин, тисяч пташок і мільйонів комах. Звуки збиралися в нові слова, складалися у різнорідні речення, будуючи нові мови новим народам. Молитви і прокльони, свідчення і освідчення, жарти й сумніви - усе оживало омовленим.

Ми часто говоримо про крадіжки історії - давньої і новітньої, перекручування фактів, фальсифікацію причинно-наслідкових зв'язків. Стражденний Мазепа, 300 років як мертвий, і досі заклятий ворог досі радянських школярів. Хоча спочатку було слово. Його першим хотіли у нас відібрати. Не вдаючись до цитування незліченної кількості указів про заборону, царських і радянських, не плачучи за тисячами письменників, іноді навіть виключно дитячих, розстріляних у тридцятих роках, я пригадаю суперечку із дідом.

Читайте також: День української мови та писемності не оминув і Луганськ. ФОТО

У першому класі ми бавилися з ним у школу після школи. Я вчила його щойновивченому. Він відповідав по-різному - коли слухав, коли бешкетував, перемикаючи канали телевізора новітнім на ті часи пультом. А потім незмінно запитував - хочеш чаю з цукерком?
- Скільки можна, діду, - обурювалася я. «З цукеркою, з цукеркою» треба казати.

Я виправляла діда, хоча то йому слід було б виправляти мене. Після згортання українізації двадцятих, сотні рідних слів викинули із словників і статей, велику частину штучно уподібнили до російських, репресували і збіднили, позбавили термінів і довжелезних синонімічних рядів. Зникли ґави і білявки, книгарні і автомобілярні, нема мірила і не видно обрію, нам смішні кляси і катедри, ми не поїдемо в Атени восени, щоб сісти перед морем у міжгір'ї**.

Читайте також: Украинские квоты на радио: не все зависит от радиостанций - мнение

Годі про сумне, адже сьогодні мова в нас є, калинова і комп'ютерна, вишукана і вульгарна, кожному до смаку. З заслання повернулася літера "ґ", як ознак сучасних реформ (читай двозначно), екскурсоводи й діловоди відповідають українською, в Бердичеві і Батурині вона звучить скрізь. Книжки й слова Хвильового, Куліша, Курбаса, Поліщука*** не вбиті вслід за авторами, їх можна читати і слухати, повертати багатства і оберігати скарби. Сперечатися і пробачати, вчити і лікувати, римувати, співати, лаяти, голосувати і запитувати можна рідною. Не варто відмовлятися від неї у скрипниківському Харкові чи політичному Києві, по телефону у відповідь на російське "прівєт", у розмові з кузиною чи професором. За мову вмирали, мовою вбивали, переписували історію і нищили самооцінку, бо й правда кордони моєї мови означають кордони мого світу. Нам потрібні міцні кордони, адже спочатку було слово.

Задля ілюстрації допису додам знимки дідового зошита. На початку сорокових, у далекій Аргентині він вивчав українську, щоб лишатися українцем. І не кажіть, що це не було важливо.

*инший - за нормами української мови (Скрипниківський правопис, словник Грінченка) чимало українських слів розпочинаються на И. Після згортання українінзації И прибрали із початку слів заради штучного уподібнення до російської мови.

**приклади написання слів за Скрипниківським правописом прийнятим 1928 року у столиці радянської України - Харкові.

***лише кілька із тисяч представників Розстріляного Відродження (термін Єжи Гедройца) - духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х рр. XX ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке було знищене сталінським режимом.