Перекладач має не просто точно переказати текст оригіналу, а відтворити засобами мови перекладу горизонт сенсу первинного тексту.

Скажімо, якби ми намагалися досягти цілковитої ідентичності перекладу, то таке німецьке прислів'я, як "in der Not frisst der Teufel Fliegen", мало би звучати українською як "у скруті диявол жере мух". Цей вислів начебто не має сенсу, але ми інтуїтивно розуміємо його і завдяки цьому відшукуємо еквівалентне українське прислів'я: "Голодному й опеньки м'ясо". Звичайно, головне утруднення полягає тут у тім, щоб правильно встановити первинний контекст у мові оригіналу, а потому віднайти адекватний переклад відповідно до еквівалентного контексту в рідній мові.

Переклад – це відтворення не слів, а сенсів. Переклад означає не переписування слів іншої мови словами власної, а відтворення у власній мові сенсів, висловлених іншою мовою. А сенс можна зрозуміти лише контекстуально. Найширший контекст будь-якого слова – вся мова загалом із відповідним життєсвітом та особливим досвідом цього життєсвіту, артикульованим у тій мові. Тут перекладач подеколи потрапляє у своєрідне герменевтичне коло.

Певне слово зазвичай можна зрозуміти лише через його парадигму й зв'язок такої парадигмальної матриці з досвідом, вираженим відповідною мовою. Утім, лише посівши позицію наївного номіналізму, можна сподіватися віднайти кожному слову точний предметний відповідник у досвіді, ім'ям якого це слово є. Зазвичай кожне слово вбудоване в складну систему стосунків досвіду й мови, яка висловлює той досвід, але водночас через це висловлювання в певний спосіб формує його.

Як на мене, саме так слід розуміти вислів відомого німецького філософа Мартіна Гайдеґера про те, що "мова – це оселя буття". Світ, у якому ми живемо, і мова, якою говоримо, комплементарні й стало впливають одне на одне. Інший світ потребує іншої мови, інша мова – іншого світу. Тому часто-густо слова певної мови не можна зрозуміти без досвіду світу, який висловлює ця мова.

Читайте також: Мартін Гайдеґер: несвятий філософ

Наведу приклад із власного досвіду. Перекладаючи з німецької фундаментальну працю з феноменологічної соціології Альфреда Шюца і Томаса Лукмана "Структури життєсвіту", натрапив на незнайомий мені прикметник feldgrau. Я зрозумів, що йдеться про відтінок сірого, адже grau німецькою – це "сіре", але про який саме відтінок, збагнути не міг. Ані німецько-українські, ані німецько-російські, ані німецько-англійські словники не давали перекладу цього слова. Нарешті я знайшов його в німецькому тлумачному словнику, в якому було написано, що feldgrau – колір німецької військової уніформи, яка називається Feldgrau (як відомо, німецькі іменники пишуть із великої літери). Колір уніформи й сама уніформа мають однакову назву. У досвіді майже кожного пересічного німця присутнє переживання цього кольору саме як кольору тієї форми, і він чітко фіксує цей відтінок сірого. Для мене, оскільки я не маю такого досвіду, цей відтінок розчиняється в невизначеності сірого взагалі. Те, що мені бракує українського слова для визначення цього кольору, є і наслідком, і водночас причиною відсутності відповідного переживання.

Отже, переклад – це завжди інтерпретація. Наприклад, я свідомо вживаю прикметник "совєтський", штучно створений через пряму транслітерацію російського слова, а не його український переклад "радянський". Цей штучно створений прикметник подеколи використовують у сучасному українському дискурсі для позначення держави, частиною якої Україна була до 1991 року, хоча українською мовою її слід було б називати не Совєтський, а Радянський Союз. Пряма транслітерація з російської, як на мене, підкреслює, що це політичне утворення є прямим попередником сучасної Росії, а для України залишається чужим і навіть ворожим. Оскільки мене цілком влаштовує така негативна конотація, я радо став послуговуватися згаданим терміном саме для позначення цієї держави. Натомість її симпатики та симпатики сучасної Росії або люди, індиферентні до цієї тематики, і тут використовують питоме українське слово "радянський".

Із цього випливає, що переклад – не лише інтелектуальна чи мистецька, а й політична справа. Вже сама ідея перекладу з однієї мови на іншу – рішення політичне. Одним із найяскравіших прикладів політичної значливості перекладу в історії Європи є початок формування національних мов, а отже, і самоусвідомлення націй через переклад Біблії національними мовами. Особливої геополітичної значливості набуває переклад географічних назв. Яскравий усім відомий приклад – ми називаємо одну з європейських країн Німеччиною, а її громадян німцями, адже від початку зв'язків із цією країною сприймали її жителів як німих, оскільки вони не говорили нашою мовою.

Читайте також: Як російською мовою називати місто Дніпро

У сучасній агресії Росії проти Грузії, хоч як дивно, переклад також відграє свою особливу роль. Імперським націям узагалі притаманно не відтворювати географічні назви, а називати їх наново. Так Мткварі перетворюється на Куру, а Тбілісі на Тифліс. Інколи такі безневинні перетворення мають доволі серйозне геополітичне підґрунтя. Грузинською Грузія – це Сакартвело, тобто земля картвельців. Фонетично самоназва грузинів дуже схожа на назву грузинського субетносу – картлійців, які живуть у Центрально-Східній Грузії навколо Тбілісі. Картлійське царство відігравало в історії цієї країни дуже важливу роль. Отже, назвати Грузію її справжнім ім'ям означало б визнати самостійну передісторію цієї держави, яка набагато довша за історію самої Росії. Те саме стосується Південної Осетії, штучно утвореної Сталіним на території, яка грузинською зветься Самачабло, тобто земля Мачабелі – стародавнього грузинського князівського роду. Геополітичну міну, що підклав Сталін, підірвав Путін, і переклад відіграв у цьому теракті неабияку роль.

І нам в Україні варто розуміти, що назви міст і територій, а також їх переклад іншими мовами – це питання не лише географічних карт, а й реальних кордонів, від яких залежать долі людей.

Вахтанг КЕБУЛАДЗЕ, "Тиждень"