У Страсбурзі я захопився історичними коливаннями Ельзащини та Лотарингщини між Францією та Німеччиною. Все ще вивчаю предмет, але на злобу дня про один аспект вже можу говорити.

Отже, у 1871 році Німеччина анексувала у Франції 93% відсотки території Ельзасу та 26% Лотарингії. Після анексії інтелігенція та службовці регіону зберегли лояльність Франції, але абсолютна більшість непривілейованого населення сприйняла прихід німців як ОК.

Місцеві навіть масово служили в німецькій армії, хоча (від гріха подалі) не на фронтах з Францією. Це, зрештою, зіграло з німцями трагічний жарт – морально розкладені ідеями комунізму під час служби на флоті та Східному фронті моряки і солдати повернулися в Ельзас і запустили маховик кризи, що призвів до введення в регіон французьких військ.

Та повернімося в 1871. На знак протесту проти анексії до Франції виїхало усього лише трохи більше 100 тисяч людей (за деякими даними – 132 тисячі, але можливі варіанти). Емоції не приховаєш, тож французи мали підозри та претензії до ельзасців, що вони зрадники (і до тих, які виїхали, і до тих, які залишилися на окупованій території). Подеколи на цю тему навіть були публічні скандали та розслідування.

Читайте також: Підсумки доповіді Міжнародного кримінального суду "Ситуація в Україні"

Але. Загальне ставлення й офіційна політика Франції щодо анексованих територій були незмінними:

– це загарбані землі й наші співвітчизники;

– ми їх обов'язково повернемо;

– в усіх школах на карті Франції чорна пляма – анексовані території, покоління виховуються на ідеї про повернення цих земель;

– через 39 (!) років після анексії в Нансі поставили монумент "Пам'ять" – Лотарингія гірко прихилилася до Ельзасу;

– анексія тривала 47 (!) років, але французька політика дала результат, і виховані в традиції "це наша земля й наші люди" французи при першій же нагоді забрали Ельзас та Лотарингію додому.

А тепер повернімося в 2016. Нам справедливо дуже болять картинки з окупованих територій, ці антиукраїнські масовки, гасла і пропаганда.

Читайте також: Піонтковський: Кремль готовий здатися

Утім, коли дивишся на нашу війну з Росією через призму історичних уроків, особливо гостро відчуваєш, що кожен, хто розганяє стосовно мешканців Криму й Донбасу тези про "вату", "та вони не українці", "так їм усім і треба", "та пішли вони всі в свою Росію", віддаляє звільнення цих земель від окупанта.

Люди на окупованих територіях можуть бути сто разів за Росію чи Донбас, "який сам себе прогодує". Вони можуть служити окупанту або його терористам-посіпакам – після деокупації потрібно буде спитати з кожного по заслугах у рамках законодавства.

Однак я абсолютно переконаний, що першою думкою про Крим і Донбас, першим пунктом будь-якої нашої стратегії деокупації мають бути слова:

– Це наші люди і наша земля.