Останній аккорд першого романтичного періоду Революції гідності. 28 листопада 2013 року. Майдан (тоді ще маленький, і щодня все менший) співає гімн Євросоюзу на слова Kyrylo Stetsenko.

Цей епізод я згадав позавчора на форумі  Reforms f*ckup Night запрошуючи до слова посла Євросоюзу Х'юґа Мінґареллі. Рівно три роки між цими двома подіями.

Читайте також: Система научилась затягивать реформаторов в бюрократические дебри

Сьогодні в Україні переважає європесимізм, значною мірою через обрáзу за безвізовий режим. Більше того, європесимізм переважає і в самій Європі. Brexit загрожує перерости у Frexit, Grexit та інші подібні речі.

Але треба розуміти: Євросоюз не тотожний брюссельській бюрократичній надбудові, яку Нассім Талеб визначив як крихку -- отже, невідповідну нинішнім викликам. Євросоюз -- це, в першу чергу, система договорів та спільного права, що будувалася десятки років. І ця система антикрихка.

Обговорюючи європерспективи України, сказав Талеб, думайте не про нинішній ЄС та нинішню Україну, а про майбутній ЄС та майбутню Україну.

Читайте також: А що чекає далі Євросоюз, Європу в цілому і, врешті-решт, світ?

Цивілізований світ швидко рухається у напрямку більшої децентралізації, більшої ваги регіонів, міст та громад. Сьогоднішній реванш націоналістів в Європі -- це наслідок футурошоку, реакція на швидкі зміни та нові виклики і, водночас, брюссельську неефективність (нас це не стосується, ми відстали, для нас нині націоналізм -- це необхідний живильний стимулятор наздогнати). Цей реванш -- явище тимчасове. Європа буде без кордонів. Від нас залежить, де буде східний кордон цієї Європи -- по Збручу, по Дніпру чи по Дону.