У цій колонці я маю намір торкнутися теми, яка вже багато років є предметом запеклих інтелектуальних дискусій – поговорити про деякі важливі аспекти монетарної політики, їх вплив на цінову динаміку й економічне зростання, пише в своєму блозі на "Новому часі" академік Богдан Данилишин.

В основі сучасної фізики лежить пізнавальна програма, що називається редукціонізмом, яку рухає переконаність в тому, що весь матеріальний світ, у всій своїй повноті, може бути описаний теорією, невелике число аксіом якої дозволяє точно і конкретно відповісти на будь-яке практичне запитання. Однак методики, які застосовуються для дослідження природних явищ матеріального світу, не завжди повною мірою придатні для оцінок і прогнозування явищ соціально-економічного характеру. Тому пропоную максимально акуратно ставитися до питань прогнозування наслідків такого найтоншого інструмента, як монетарна політика.

Мабуть, одним з найбільш яскравих знаків нездійснених надій і очікувань, так само як і однією з неоднозначних особливостей підйому економіки, буває поведінка відсоткових ставок. І це питання активно обговорюється в нас – у площині залежності економічного зростання від рівня процентних ставок.

Зазвичай відсоткові ставки ростуть під час економічного підйому. Але цікаво заглибитися в деталі й подивитися на хронологічний взаємозв'язок переломних точок у динаміці процентних ставок і економічного циклу. Наведу кілька яскравих історичних прикладів зі практики США.

Якщо подивитися на цикли від 1857 року і до початку Другої світової війни в 1939 році, ринкові відсоткові ставки часто знижувалися буквально через кілька місяців після того, як ділова активність минула свій пік і починала спадати. А після закінчення Другої світової майже півтора десятка років поворотні точки процентних ставок у Штатах збігалися із поворотними точками циклів ділової активності. Наприклад, під час економічного підйому в 1958-1960 роках, відсоткові ставки в США, після підвищення з середини 1958 до кінця 1959 року до рівнів, на якому ставки не були з 1930 року, почали різко знижуватися з перших днів 1960 року. І це сталося буквально за чотири місяці до того, як економічне зростання в США досягло свого піку в цьому циклі в травні 1960 року. Цікаво, що до цього в економічній історії Штатів не траплялося іншого подібного періоду підйому.

Читайте також: Які методи необхідні українській економіці

Але дослідники цього взаємозв'язку вважають, що поведінка процентних ставок у зазначених випадках не була реакцією на монетарну політику ФРС США. Справа в тому, що основним фактором було зниження попиту на кредитні кошти. І якраз це мало вплив на дії ФРС – політика Федрезерву в цей період була більш жорсткою, ніж очікувалося: на відміну від періоду 1956-1957 років, коли підвищення облікової ставки ФРС відставало від зростання ринкових ставок, піковий рівень облікової ставки, досягнутий в 1959 році, зберігався протягом шести місяців після початку зниження ринкових ставок, роблячи вжиті Федрезервом заходи ще більш жорсткими, ніж планувалося. Думаю, це привід задуматися про те, що реакція ринкових процентних ставок в Україні на зниження облікової ставки НБУ на практиці може дещо відрізнятися від того, якою вона має бути згідно з теоретичними викладками.

До речі, результатом диспропорційної динаміки ставки ФРС і ринкових ставок було зменшення обсягу грошової маси на 1,1% за дев'ять місяців (досить серйозне за мірками США), яке настало всупереч намірам ФРС перешкодити цьому. Навряд чи це не внесло свою лепту в те, що з 1960 року ділова активність e США почала падати. Примітно, що спроба ФРС змінити напрям динаміки відсоткової ставки й обсяг грошової маси, як стало зрозуміло пізніше, була зроблена зарано. Фахівці відзначають деяку схожість із подіями, що відбувалися в економіці й монетарній політиці США в 1953 році. Схожість в тому, що обидва рази випереджаюча зміна політики ФРС відображала усвідомлення більшої міри напруженості, ніж мала намір отримати ФРС в результаті своїх дій.

Починаючи з останніх років Другої світової війни, в США й деяких інших найбільш економічно розвинених країнах того часу протягом певного періоду домінувала думка про відносно невисоку значимість ролі монетарної політики. В результаті подолання Великої депресії заслужено й обґрунтовано широкого поширення набула позиція про безумовну дієвість кейнсіанських методів впливу на економіку. Прихильниками цієї точки зору, з повною на те підставою, стали як багато представників академічної економічної думки, так і багато економістів-практиків. Навіть відбувся невеликий перегин – досвід економічної політики, що здійснюється починаючи з середини 1930-х років, одним зі складників якої було успішне придушення деяких проявів накопичення надмірних грошових залишків, затвердив думку про те, що "гроші не мають великого значення", а обсяг грошової маси пасивно адаптується до економічних змін.

З огляду на це, протягом деякого часу вважалося, що основною проблемою є запобігання дефляції і депресії, а не інфляції. Тому що здійснювалася акумуляція ліквідності розглядалася як захід, який забезпечував бажане джерело відновлення купівельної спроможності. А єдина роль, що відводилася монетарній політиці в ті часи в США й у більшості економічно найзначніших держав Заходу, зводилася до підтримки відсоткових ставок на низькому рівні. Вважалося, що низький рівень процентних ставок призведе до усунення бар'єрів для інвестицій, наслідком чого стане обов'язкове економічне зростання. Й у всьому західному світі це призвело до політики, зосередженої на низьких відсоткових ставках, відомої як "політика дешевих грошей".

Читайте також: Три типи можливого зростання в українській економіці

Однак дійсність далеко не повною мірою виправдала очікування. Інфляція терзала одну країну за іншою. І під тиском інфляції змінювалися як домінантна політика, так і засновані на ній методи впливу на економіку. Інфляція продовжувала лютувати в країнах, які старанно проводили політику "дешевих грошей". Але після того, як деякі держави – Італія в 1947 році й Німеччина в 1948 році – відмовилися від такої політики, вони домоглися успіху в стримуванні зростання цін. Після цього в західному світі стали надавати більш серйозне значення антиінфляційній політиці, а привабливість політики "дешевих грошей" стала трохи нижчою.

Ця тенденція ще більше посилилася в результаті розвитку економічного мислення, яке викликало обережний сумнів щодо окремих найбільш радикальних висновків, зроблених деякими економістами з кейнсіанського аналізу. У США відновився інтерес до монетарної політики, який, за своєрідною іронією, спочатку стимулювався нездатністю рецесії 1948-1949 років трансформуватися в серйозний спад. А потім цей інтерес отримав відчутний стимул внаслідок безсилля ФРС в плані прийняття ефективних заходів для стримування інфляції. А істотне вповільнення темпів зростання цін у США, що стало можливим в середині 1950-х років в результаті обережного застосування методів монетарної політики, підвищило важливість монетарної політики і додало їй серйозну роль у довгостроковій перспективі.

Повертаюся до нашої поточної ситуації. Будучи прихильником неокейнсіанських методів впливу на економіку, я поділяю прагнення тих фахівців, які вважають доцільною трансформацію монетарної політики в напрямі сприяння економічному зростанню. Розумію, що нинішній рівень відсоткових ставок аж ніяк не сприяє виходу економічної динаміки на висхідний тренд. Чітко усвідомлюю, що при такому рівні процентних ставок українським підприємствам вкрай складно конкурувати не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому ринку з іноземними виробниками.

Однак при цьому розумію і те, що в нинішньому складному світі не раз фіксувалися випадки, коли випереджальні індикатори перетворювалися в запізнілі, не раз наслідком зворотного зв'язку були наслідки, які неможливо було передбачити. Як і ситуації, за яких результати експериментів, що, відповідно до очікувань, повинні були підтвердити гіпотезу, що перевіряється, несподівано спростовували її, причому категорично. Подібних прикладів чимало в науці. Згадаймо, як американські вчені Альберт Майкельсон і Генрі Морлі в 1887 році вирішили провести експеримент, покликаний раз і назавжди довести, що світлоносний ефір реально існує, що він наповнює Всесвіт і служить середовищем, в якому поширюються світло та інші електромагнітні хвилі (в чому були беззастережно впевнені майже всі вчені того часу). Результат експерименту був приголомшливим і спростував думку переважної більшості провідних фізиків – було доведено, що ніякого ефіру не існує.

До чого я веду? До того, що в умовах досягнення певних успіхів у приборканні інфляції, які стали можливі зокрема й завдяки політиці інфляційного тарґетування, нам варто максимально ретельно зважувати можливі заходи в плані залучення факторів, які можуть призвести до повернення цінової динаміки в висхідне русло.

Досвід Майкельсона-Морлі остаточно показав, що "абсолютної системи відліку" в природі не існує. Думаю, що й цілком виграшних рішень в плані методів монетарної політики, яку зараз варто застосовувати в нас, теж не існує. Питання в пропорціях наслідків майбутніх рішень. Тому якісна дискусія, яка випереджає прийняття рішень, необхідна.