Три роки тому ЄС, усвідомлюючи для себе всі ризики повного відходу України під російський протекторат, вмовляли Януковича підписати Угоду про асоціацію. Попри наявність політв'язнів, попри повну відсутність реформ і брежнєвський застій, попри мегакорупцію, попри повнне придушення ЗМІ й опозиції. Вони готові були підписати угоду у Вільнюсі й водили хороводи навколо зрадника та покидька. Тоді ЄС лякало одне: розширення присутності РФ на пострадянському просторі, втрата України.

Читайте також: Європарламент розгляне безвізовий механізм у 2017 році

Сьогодні, після тисяч жертв, коли Україна залишається останнім форпостом експансії тоталітарного російського режиму, коли українці щодня демонструють відданість європейським принципам і залишаються найбільшими європейцями на континенті, ЄС безсоромно гальмує безвізовий режим і повну ратифікацію Угоди про асоціацію. Що трапилося з самим Європейським Союзом? Чи усвідомлюють у Брюсселі, Парижі, Берліні й інших столицях усі ризики від того, що українці втратять довіру до ЄС?

Ці запитання я не втомлююся повторювати всім своїм європейським візаві. Ці запитання їм не подобаються. Як і не подобаються німцям і французам нагадування їхньої позиціії 2008 року, коли було заблокувано підписання План дій щодо членства України в НАТО. Потім була війна: Грузія, а відтак Україна стали жертвами російськоі агресіі. Це була історична помилка, яка обернулася тисячами жертв, блокування ПДЧ розв'язало руки РФ, адже дало їй "підтвердження", що пострадянські країни – це зона впливу РФ.

Читайте також: Про втому від сумління. Звернення до європейської громадськості

Ми не хочемо бути зоною впливу. Ми маємо право самі визначати свою зовнішню політику.

Сьогодні від Франції та Німеччини, від їх позиціі залежить не тільки безвізовий режим, а й те, чи будуть українці довіряти ЄС. І великі європейські країни, я впевнена, не мають права на історичну помилку.