1 грудня 1991 року був одним з найщасливіших днів мого життя. В цей історичний день український народ здобув омріяну багатьма поколіннями українців Незалежність та забив осиковий кілок в серце комуністичної російської імперії.

Читайте також: Из повстанцев в граждан. Как эволюционировал Майдан

Той день я пам'ятатиму завжди. Я провів його разом з кількома міжнародними спостерігачами - депутатами європейських парламентів з різних країн, які з щирим здивуванням спостерігали за справді всенародним поривом і єднанням українців у творенні нової демократичної європейської нації.

Український народ не лише порвав кайдани, які сковували його протягом віків, але й вніс вирішальний внесок у ліквідацію СРСР та звільнення цивілізованого світу від загрози найбільшої імперії зла в сучасній історії людства. На жаль, ця послуга не отримала належної оцінки та вдячності з боку наших міжнародних партнерів. Як і подальше ядерне роззброєння України та наш внесок у зменшення загрози ядерного апокаліпсису на Землі.

Читайте також: Олексій Шевченко: Роздуми про Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року

Підтвердилася істина, що надана послуга часто швидко забувається. Переконаний, що ми маємо не соромитися нагадувати про свій історичний внесок у побудову нової Європи та світове ядерне роззброєння. Зокрема, вчора і сьогодні нагадував про це своїм колегам - європейським парламентарям на засіданні одного з комітетів ПАРЄ.

А ввечері буду святкувати цей 25-й всенародний День незалежності України, який ніколи не пропускаю, зі своєю молодшою донькою, народженою вже у незалежній Україні. Вірю, що наші діти продовжать справу батьків і приведуть нашу багатостраждальну країну у справді гідне майбутнє.

А поки наша боротьба за місце під сонцем на цій планеті триває!