Чернігів. Автобус на Київ уже стоїть. Заходжу, вибираю місце. На весь автобус гарлапанить музика. Не знаю виконавицю - російська попса типу «Ласковий май» тільки жіночим голосом, якийсь музичний мотлох. Витримую 5 хвилин, виходжу надвір, шукаю водія. Молодий чоловік, сучасно вбраний, років 30-ти.

- Я перепрошую, там музика дуже голосно грає. Скажіть, а ця музика всю дорогу буде їздити по вухах? - натякаю, щоб не тільки прикрутив звук, а й те, що не всім така музика до вподоби.

Водій чемно заходить в салон, зменшує гучність, але натяку не зрозумів. І далі бумцає цей російський пустопорожній брєд. Очевидно, така музика - його еталон.

Рушили. Я взяла з собою в дорогу ноут. Відкрила. Російсько-жіночий-ласковий-май таки їздить по вухах конкретно не даючи ні на чому зосередитися. Збоку їде хлопець з дівчиною, розмовляють, перекрикуючи бумцання. Окидаю поглядом салон. Дітей немає, ну і слава Богу, що така музична естетика втюхується не їм. Мабуть дорослим пасажирам цей музичний супровід подобається. Піди - скажи водієві, щоб вимкнув, то ще й визвіряться, щоб увімкнув назад.

Відкидаюся на сидінні. Закриваю очі. Так, розслабся. Вони всі окремо, ти окремо. Хай слухають, що хочуть. Гууусфрааааба )) Приходить на думку фраза з фільму «Управление гневом» 2003 року з Джеком Ніколсоном та Адамом Сендлером.

Читайте також: Українізація vs декомунізація: де помилилися ідеологи

Не допомагає. Свої вмовляння до себе витримую 30 хвилин. Починає ковбасити. Встаю іду до водія.

- Я знову до Вас.

- Слушаю.

- Якщо Ви вже так не можете без музики, Ви не могли б переключити на щось інше?

- Боюсь, все, что у мєня єсть, Вам нє понравітся.

- То давайте увімкнемо радіо. Ви слухали коли-небть Країна ФМ?

- Нєт, нє слушал.

- А давайте увімкнемо, раптом і Вам сподобається.

- Ето радіо здєсь нє ловіт. Ето нє Кієв.

Зітхаю.

- Ну тоді давайте зовсім без музики. У Європейському транспорті музика не грає, давайте і в нас вимкнемо.

Водій вимикає.Всю дорогу їдемо в тиші. У парочки через прохід відпала потреба перекрикувати музику, розмовляють стишено. Інші пасажири не виявили жодних ознак вдоволення-невдоволення. Ну і добре.

Ось і Київ, вечірні вогні. Будинки, вулиці, клумби, дерева засипані білим снігом. Все таке свіже, гарне, пухнасте у світлі вечірніх ліхтарів. Повертаюся з Корюківки на Чернігівщині, за два роки, поки я там не була, побачила багато позитивних змін. Їду Києвом і лювлю себе на думці, що дивлюся на своє місто новим, свіжим поглядом.

Читайте також: Навіть "нічні метелики" говорять українською, а поліцейські - ні

Розчищені основні дороги (на відміну від Чернігова), нові гарні будинки (не нагадуйте про Куб на Андріївському), аж дивуюся, коли встигли збудувати багато і гарно, так в підземному метро і життя пройде. Нові цілі квартали, яскраві вивіски. От якби я була іноземцем, сподобалося б мені це засніжене, вечірнє, яскраве місто? Так, дуже сподобалося б. Особливо вивіски. Суцільні англійські назви.

Гм. Їх дуууже багато в Києві. Чому їх так багато в українському місті - найцентральнішому (бо ж столиця) з усіх центральних міст? Пригадала Латвію. Навіть Знайома нам мережа магазинів «Wotson» і та в них називається по-латиськи, нічого, що бренд, отже, з брендами можна і не по брендовому, в залежності від вимог країни.

Якийсь пивний підвальчик проїхали з англійською назвою, арка зі стрілкою англійською назвою, кафешки - англійською, назви фірм на офісному центрі англійською, назва торговельного центру - українськими буквами, але слова англійські, ресторан - англійською. Будівельна кампанія - англійською, якесь депо чи автопарк - англійською. Аж в очах рябіти почало...

Автобус тим часом проїждждає Київськими вулицями майже через усе місто. Нарешті зупиняється. Приїхали.

Дістаю з сумки два яблука. Іду до водія.

- Я знову до Вас.

- Слушаю.

- На Черкащині є село Кирилівка, в якій пройшло дитинство Тараса Шевченка. Там і досі живуть Шевченкові родичі. В Кирилівці є сад.

Звісно, він молодий, але ж земля та сама. Це яблука з того саду, я хочу Вас пригостити.

- Та ладно! Ви точно нє купілі іх в Чєрніговє на ринкє?

- Точно. Минулого тижня я була на Черкащині у відрядженні і мене пригостили.

- Спасібо, - кладе яблука в кишеню.

- У мене до Вас прохання, поки Ви у Києві і ловляться радіохвилі, Ви могли б увімкнути радіо, яке я Вас просила? Там 100% український контент. Просто так увімкнути, для загального ознайомлення, яка ще музика буває. Можете провести такий екперимент? Тільки давайте домовимося, Ви його виключите не на першій пісні, а після десятої? Згода?

- Да я уже прівик ко своєму, к той музикє, што прівик.

- Шкода, я не стверджую, що та музика Вам має конче сподобатися, однак ми ж люди, повинні розвиватися, слухати і пробувати різне.

На тому і розійшлися. Не знаю, чи проросте моє зерно. Поки що воно лежить на асфальті. А правда проста. Цей український хлопець-водій розмовляє російською. Українська музика йому чужа. Тільки музика?