Будапештським меморандум став символом недієвості міжнародних гарантій і переходу від зовнішньополітичних ілюзій до реальної політики: кожна країна, яка може це зробити, повинна  сама забезпечувати свою безпеку. І з цим треба змиритися, пише у блозі на сайті "Новое время" екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

На чому базується сучасне міжнародне право? На принципі pacta sunt servanda - договори повинні виконуватися. Невиконання своїх зобов'язань згідно з договорами  є підривом цього  фундаментального принципу міжнародного права. Фактично це руйнує його.

У цьому плані мене абсолютно не дивує поведінка Росії.  Це - динозавр  сучасних міжнародних відносин. Усі інші гігантські рептилії імперськості та шовінізму давно вимерли. Цей монстр ще живе, але історію і еволюцію не обманеш - він приречений. Питання лише в тому, скільки ще лиха він завдасть і чи не варто решті світу подумати, як би швидше відправити його в архів. Але це тема іншої дискусії.         

Читайте також: 22 річниця підписання Будапештського меморандуму - чи мали ми інший вихід?

Мене тривожить інше: невиконання своїх зобов'язань західними підписантами цього документа. Особливо це стосується США, які у 90-ті роки минулого століття разом, до речі, з Росією в буквальному сенсі цього слова примусили Україну відмовитися від ядерної зброї.

Після агресії Росії із західних столиць можна було чути заяви про те, що, мовляв, Будапештський меморандум не містив юридичних зобов'язань сторін. Даруйте, панове, - якщо документи, які підписують президенти, не є юридично зобов'язуючими, тоді це точно кінець міжнародного права у тому розумінні, який склався після Другої світової війни.         

Але такий підхід може мати і інший вимір: якщо Будапештський меморандум не мав юридично зобов'язуючої сили для західних підписантів,  то чи мала   виконувати свої зобов'язання Україна? Чи це означає, що сьогодні ми вільні від них? Якщо так, то чи тоді ми не маємо абсолютно правомірно ставити питання про вихід  із ДНЯЗ і повернення  собі статусу ядерної держави?                                     

Далі. Відносно допомоги. Ми безмежно вдячні усім західним підписантам за надану нам підтримку. Це стосується і США, і Великої Британії, і Франції. Без підтримки цих країн, особливо у перші періоди війни, нам було б у рази важче.

Однак, усе у порівнянні. У вересні цього року США оголосили, що протягом наступних 10 років нададуть Ізраїлю 38 млрд. дол. військової допомоги. І що важливо, - далеко не оборонної. Тобто 3,8 млрд. щорічно.

Від часу нападу Росії на Україну, а це вже майже три роки, США сумарно надали Україні, якщо я не помиляюсь,  $500 млн. Виключно для оборонних цілей. Тобто, 170 млн. дол. щорічно.Не можу не привітати останнього рішення Конгресу про виділення Україні 350 млн. дол. США на наступний рік.

Але порівняйте: $3,8 млрд і $175 млн або тепер $350 млн. Різні порядки цифр.

Такі підходи змушують згадувати відоме гасло: "Рятуйся, як можеш!". Мабуть, Україна має взяти це гасло на озброєння. Правда на нашому боці. Ми ні на кого не нападали, ми не захоплювали чужої території, напроти - ми стали об'єктом агресії. Отже, маємо  згідно з залишками міжнародного права (ст. 51  Статуту ООН) право на самооборону, бо очікуваного захисту від наших гарантів не отримали.    

А самооборона - це вже наше індивідуальне рішення, яке ми зовсім не обов'язково маємо узгоджувати навіть з тими, хто обіцяв, але не виконав своїх зобов'язань.            

Сьогодні точиться багато дискусій про те, як гарантувати нашу безпеку. Ідеї різні: від швидкого вступу до НАТО аж знову до ефемерних  "позаблоковостей", які ми вже проходили і які нам вже вилізли боком. Зважаючи на настрої окремих країн НАТО, розраховувати на швидкий вступ поки що не доводиться. Отже, перший сценарій у короткостроковій перспективі є недосяжним, другий - це відверта гра на Москву.         

Читайте також: В борьбе с "Будапештской амнезией"

Бачу тимчасове рішення у двосторонніх безпекових угодах з західними підписантами Будапештського меморандуму, але з детально прописаним механізмом їхнього виконання. Якщо він не спрацює, єдиним виходом залишиться створення в Україні найпотужнішої армії в Європі, яка матиме таке озброєння і такий кількісний склад, які стримають будь-яку агресію Росії і повернуть втрачені території. І вже безвідносно до будь-яких наших попередніх  міжнародних зобов'язань.                                                                          

Маємо також подумати про формування локальних оборонних об'єднань як за участю країн НАТО, так і тих, що до неї не належать.  Я б назвав цей проектом "Східна стіна": від Баренцевого до Чорного моря.

Але є одне "але", яке ставить під сумнів усі наші плани. І воно називається "панування олігархії в Україні".  Допоки у нас царюватимуть  корупція і клани, наша оборона, лягаючи важким додатковим тягарем на плечі українців, не скоро буде здатна забезпечити нашу безпеку.

Отже, щоб бути сильними, у першу чергу маємо змінити Україну.

Тоді і останній динозавр відповзе.

Назавжди.