Ви знаєте, я останнім часом читаю виключно сучасну українську літературу. Такий персональний флешмоб у мене.

(Ну, ще Григора Тютюнника, але то - лічне)... І це - абсолютний кайф. Я не називаю прізвищ окремих авторів, щоб не реклама.

Я знаю, що хтось зараз скаже: 1. Тю, ми давно читаємо її. 2. Нарешті. 3. А що ти до цього читав? 4. А що ж ще можна читати? і тд... Так це банально. Але я не для "посвящонних" це кажу, а для інших... Бо 90 процентів з тих, що читають, цього не читають. А дев'яносто з дев'яноста - не читають вообще нічого, але то - нюанси...

Я не так давно прочитав нових Пєлєвіна, Сорокіна, Ліпскєрова... Це якась мертвячіна... Прикольно, але зовсім не чіпляє...

Сучасний український літературний процес - це жизнь і жесть! Строкато, коряво, болісно, красиво, часом неспорудливо, тяжко і гарно - народжується щось абсолютно нове, своє! Це - прекрасно! Трохи схоже на ті часи - Хвильовий, Підмогильний... Як щось дохристиянське... Київ ще до фунікулера :-)

Чи треба прививати дітям любов до класики, Флобера і Гюго? Хрен його зна. Певно, що так...

Але зараз, як на мене, актуально було б: геть від Флобера! (і - від Прілєпіна, шоб лишній раз не вставать)
Хай Своє!