Останнім часом в Україні нерідко порушують питання залучення до переговорного процесу з урегулювання конфлікту на Донбасі нових країн: США, Польщі, підписантів Будапештського меморандуму тощо, пише в своєму блозі на "Новому часі" політик Тарас Чорновіл. Втім, досить часто люди припускаються смислової помилки, не розрізняючи мінський і нормандський переговорний процеси.

Мінський процес – це технічні переговори, які проходять у робочих групах, де представлені три сторони: Україна, Росія та ОБСЄ. Українську делегацію очолює Леонід Кучма. ОБСЄ фактично виступає посередником між двома сторонами, що конфліктують, – Україною та Росією. Крім того, на переговорах неформально присутні ватажки російських окупантів і колаборантів ОРДЛО. В офіційних документах їхні прізвища дописують без зазначення посад і нижче решти підписантів. Тобто, формально мінський формат – це переговори між трьома сторонами, які також передаються до виконання двом групам російських окупантів і колаборантів.

Долучати нові сторони до мінського процесу, по суті, неможливо, хіба що додати одного-двох посередників, але результат від цього не зміниться.

Читайте також: Кравчук: Мінський формат свою роботу зробив, а нормандський в ідеалі потрібно перетворити на будапештський

Коли йдеться про залучення нових учасників, найчастіше мається на увазі нормандський процес. Його плутають із мінським, оскільки основні зустрічі і підписання ключових домовленостей відбувалося також у білоруській столиці.

Звісно, якби США офіційно брали участь у нормандських переговорах, вони були б значно ефективніші. Але для цього потрібні дві маленькі деталі: Вашингтон має захотіти бути там і Росія має на це погодитися. Ми сидимо по протилежний бік від Росії. У переговорів є сенс тільки тоді, коли той, кого ви визнаєте противником і з ким намагаєтесь досягнути перемир'я чи ще чогось, також визнає цей формат. Нам немає про що говорити з американцями, німцями чи французами, тому що ми з ними сидимо по один бік.

Якщо Росія не хоче бачити на переговорах американців, та й самі вони не прагнуть до них долучитися, це не спрацює. Втім, Вашингтон завжди був поруч, контактував з усіма сторонами, тому де-факто він присутній у цьому переговорному процесі.

Перехід до формату Будапештського меморандуму, який нам постійно намагаються нав'язати, – це дикість і провокація. По-перше, в Будапештському меморандумі є єдиний прописаний варіант прямої дії – звернення до Ради Безпеки ООН, де Росія має право вето. По-друге, не забуваймо, що до Будапештського меморандуму досить дивним чином долучений Китай. Його роль там оцінити важко, але він там є. Китай, як відомо, в Радбезі ООН підтримує рішення Росії. Цілком імовірно, що це скоро зміниться, але наразі він підтримує позицію Росії проти резолюцій, на яких наполягає Україна чи США. По-третє, в Будапештському меморандумі немає Німеччини, яка на сьогоднішній день є головним союзником України. Таким чином, люди, наполягаючи на переході до будапештського формату, несвідомо діють проти України.

Читайте також: У чому полягає базова проблема мінських домовленостей

Були й інші ідеї. Наприклад, включення до нормандського формату Польщі, але ж Росія категорично проти.

Думаю, очікувати якихось зрушень у мінському і нормандському форматі можна буде тільки після того, як новий президент США заступить на свою посаду, розбереться у всіх справах і візьметься за те, що відбувається на сході Європи між Україною і Росією. Коли Америка визначиться зі своєю позицією, вона зможе активно впливати на події. А поки що Росія навіть щодо Сирії не реагує на позицію західного світу. Не варто очікувати, що вона буде реагувати на таку позицію щодо України.